Геза Гардоні - Зірки Егера

розлучатися. Вона завжди любила його, але на неї тиснули з усіх боків. У Гергея немає ні дому, ні землі, він повністю залежний від свого опікуна. Навіть листуватися не має змоги. І дівчина вже почала було скорятися своїй долі.

Але поява Гергея надала їй нових сил. Жінки думають серцем. А Евине серце підказувало, що Гергей — її єдиний обранець. Якщо навіть цілий світ проти їхнього шлюбу, вона все одно вважає, що створена тільки для нього.

І дівчина послухалася свого внутрішнього голосу, який виявився сильнішим, ніж слово королеви й матері.

Вони тікали з міста через дялуйські полонини, і проміння вранішнього сонця осяяло їх уже біля Араньйошу[47].

Ліс одягнувся ніжною зеленню молодого листя. Повсюди цвіли фіалки, долина всипана жовтими гусячими лапками, кульбабками й лютиками. Повітря було сповнене цілющим запахом сосен.

— Тепер я розумію, чому цей потічок називається Араньйош,— мовив Гергей.— Поглянь, Ево, береги наче всипані золотом. Але ти чомусь невесела. Не шкодуєш, що поїхала зі мною?

— Ні,— відповіла Ева.— Тільки щось мені тривожно. Дівчина, а вчинила непорядно! Нині ти радієш, що я послухалася поклику серця, але минуть роки, ми постаріємо, і ти згадаєш, що повів мене не з вівтаря, а просто з кімнати, де ми вечеряли...

Мекчеї їхав попереду з румунським селянином, який вів їх гірською стежкою.

— Ти дуже молодий,— вела далі Ева свою думку,— і жоден священик у світі не погодиться нас повінчати.

— Ево,— дорікнув дівчині Гергей.— Хіба не вважала ти мене завжди своїм братом? Хіба не те саме відчуваєш ти і зараз? Чи я тобі чужа людина? То знай: поки ми не обвінчаємось, я оберігатиму тебе краще, ніж білокрилий ангел-охоронець. Якщо хочеш, то я і пальцем не торкну тебе і личко твоє не поцілую, поки священик нас не благословить.

Ева усміхнулася.

— Візьми мене за руку — вона твоя. Поцілуй моє лице — воно твоє.— І вона простягнула йому руку, наблизила до його губів своє лице.

— Це в тобі заговорив катехізис,— з полегкістю зітхнув Гергей.— Бачиш, я теж папіст, але мій наставник учив мене пізнавати бога не за катехізисом, а за небесними зорями.

— Хто? Панотець Габор?

— Так. Сам він був лютеранином, але ніколи нікого не навертав у лютеранство. Він казав мені: істинний бог — не той, про якого говорять письмена й ікони, істинний бог — не дряхлий равин з бородою з прядива, не істеричний старий єврей, що погрожує людям з хмар. Ми навіть помислити не сміємо про справжню сутність бога. Ми спроможні збагнути тільки його милосердя і любов. Істинний бог з нами, Ево. Він ні на кого не сердиться. Мудрість не знає гніву. Якщо ти підведеш до неба очі і скажеш: «Отець мій небесний, я обрала собі Гергея в супутники життя!» — і коли я скажу богові те саме про тебе, тоді, Ево, ми вже подружжя.

Ева дивилася на Гергея щасливими очима, слухала, як він говорить, тихо похитуючи головою. «Видно, на сирітському хлібі душа дозріває раніше, і хлопець швидко стає дорослим»,— думала вона.

Гергей провадив далі:

— Попівські церемонії, Ево, потрібні тільки для людей. Щоб було пристойно. А нам треба засвідчити, що ми побралися за покликом душі і серця, а не випадково і на короткий час, як тварини. Ми взяли наш шлюб, моє серденько, ще коли були малими дітьми.

Мекчеї виїхав на пагорб, порослий травою. Там зупинився і оглянувся назад. Почекав, поки під'їдуть і вони.

— Не завадило б трошки відпочити,— сказав він.

— Гаразд,— відповів Гергей.— Перепочинемо. Он там, у видолинку, і вода блищить. Нехай румун коней напоїть.

Він зіскочив з коня і допоміг злізти Еві. Постелив плаща на траві, і всі посідали.

Мекчеї розв'язав торбу, дістав з неї хліб і сіль. Гергей порізав хлібину на скибки і першу простягнув Еві. Але, опустивши руку, він поклав окраєць і глянув на дівчину.

— Віцо, люба, перш ніж ми з тобою ділитимемо хліб, укладемо перед лицем господа союз наших сердець.

Ева стала на коліна. Вона не знала, чого хоче Гергей, але, чуючи, як тремтить його голос, відчувала щось священне й урочисте в його словах і подала юнакові руку.

— Господи, батьку наш! Ми у твоєму храмі. Не в соборі з каменю, а під склепінням небесної тверді, під розкішними колонами дерев, створених тобою. З лісу до нас долинає твій подих! З високості нам сяє твоє сонце! З небес дивляться на нас твої очі. Оця дівчина була мені наймиліша з усіх дівчат на світі з раннього дитинства. Я любив тільки її і любитиму вічно. Ми не змогли повінчатися з благословення людей, бо цьому завадила їхня воля, то дозволь, щоб вона стала моєю дружиною з твого благословення! Дівчино, перед лицем господа оголошую тебе своєю дружиною!

Ева прошепотіла із сльозами на очах:

— А я тебе — своїм чоловіком! — і схилила голову на плече юнакові.