Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

«Я купив собі місто», — вранці сказав він дружині. При цьому в новообраного мера був дурнуватий і відчайдушний вигляд, такий властивий останнім часом цьому чоловікові. Українську столицю було покарано за безголів’я і дріб’язкову жадібність. «Подарункова стратегія» спрацювала. Принциповість багатьох виборців зникала вже після третього кілограма крупи. Кияни вскочили в гречку з новим мером — це так схоже на сучасну українську політику».

Дівчина читала вголос з аркуша, тримаючи його далеко перед очима. Доводилося приховувати від колег проблеми із зором. Щоправда, у неї поки що був один-єдиний слухач — Холодій. Але він здавався цілком задоволеним. Опариста вкотре підтвердила, що він недарма взяв її у відділ політики з якогось відомчого журналу. Тепер ось уже намагалася складати памфлети.

— Браво! — сказав Олесь.

— Як ти думаєш, скоро кияни проженуть цю бестію? — запитала вона.

Мар’яна мала зуб на мера. Подейкували, що його банк був причетний до оборудок будівельної фірми, яка розпочала будівництво житла для киян, але збанкрутувала. Довірливі громадяни, сподіваючись у цьому будинку отримати квартири, віднесли свої кошти власникові фірми, а він зник невідомо куди. Були серед тих пропащих сотень мільйонів і гроші, позичені Опаристою в банку під чималий відсоток. Попереду в журналістки було сіре безквартирне майбуття з непролазними робочими буднями. Це ж треба, щоб за іронією долі, перед тим, якраз перед цим нещастям, узяла й написала на цілий розворот статтю про іпотечне кредитування! Євген Чубенко тоді аж підскочив на місці, ледь побачивши таку розкішну публікацію.

Як видатна кралечка «Моєї України», Мар’яна дуже подобалася заступнику редактора, але він був змушений стримувати власні емоції.

Для початку Олесь широко усміхнувся:

— Хоча у столиці й призначено дострокові вибори, навряд чи це щось змінить. Нинішній мер в усьому киянам підходить — неординарний, сміливий. Встряє у суперечку з першими особами держави. «Піпл» відчуває, що йому потрібно. Мер, до речі, має диплом випускника Київського естрадно-циркового училища.

— Обрали собі комедіанта, хай веселяться тепер, — міцно стулила губи завжди така пишна та чемна Опариста.

Вона була пристрасним симпатиком леді Ю, з якою мер ворогував, і очевидна нещирість Олеся її скривдила як прояв недовіри.

Холодій пестив дівчину ніжним поглядом. Цей чарівний взірець жіночої краси марудився і страждав. Мар’яна потерпала від нав’язливого і повсякчасного бажання подобатися іншій половині людства. Вона завжди була щвидше роздягненою, ніж одягненою. Молодий чоловік навіть розгледів одного разу ямочки на її сідницях. Стояв ще квітень, тож попереду були кращі весняні дефіле Опаристої. Утім і сьогодні вона порадувала чоловічу частину редакції відвертим викотом блузки. Олесь насилу змусив себе відволіктися від того, що в нім світилося, й завершив думку:

— Затям, київський «Космос» ще не скоро злетить зі столичного аеродрому.

— Бачу, ти не схвалюєш мого памфлету, — зауважила Мар’яна.

— Схвалюю, але Чорнята його ніколи не надрукує.

Про вовка промовка, редактор рвучко прочинив двері і, як завжди, кудись поспішаючи, гукнув:

— Там, у секретарки, візьмеш матеріал від київського голови, до виборів.

— Стривайте, — підвівся з крісла Холодій, — хіба ми в одній команді з мером?

Дмитро Віталійович спалахнув. До його планів не входило виголошувати свої принципи щодо публікації платних матеріалів, та ще й при Мар’яні. Але заступник вів далі:

— Здається, ми ніяк не залежимо від нього? Це з його попередником у нас був контракт на кругленьку суму…

Олесь вдав, ніби намагається пригадати цифру.

Дмитра Віталійовича розпирало від прихованої люті. Добре Олесю комизитися перед Опаристою. А на єгипетські курорти їздити хоче?

— Я зараз не маю часу на обговорення таких питань! — Чорнята зібрався грюкнути дверима.

— Дмитре Віталійовичу! — Мар’яна зупинила його відчайдушним зойком. — Ми що — будемо співати йому дифірамби? А чому він досі не вивчив державної мови? Ми ж зараз тільки й чуємо, що його пісні. Компакт-диск через інтернет-магазин продає… «Мої любі бабусі»… З його апетитами на нерухомість бабусь усі вони скоро опиняться в притулках для старих! А обіди з бізнесменами, за які вони платять київському голові по кілька тисяч доларів? А те, що мера побили на засіданні Ради національної безпеки і оборони, і хто? Сам міністр внутрішніх справ! Може, хвороба київського голови передається, наче сказ? Невже наша газета опуститься до того, щоб розміщувати замовні матеріали про таку людину?!

Чорнята стояв, приголомшений промовою цього дівчиська. Він ще не знав, яких слів вона дібрала у своєму памфлеті, змальовуючи українських політиків. Редактор «Моєї України» належав до тієї поширеної когорти людей, кого до тями приводить сила. У тих, хто вже не міг бути йому гідним покровителем, на сьогодні сили не залишилося — жодної. Чорнята зв’яв. Гаразд, про доцільність розміщення платного матеріалу він ще подумає. Але, зрозуміло, це не означає, що комусь тут дозволено глузувати з екс-банкіра, який ходить у друзях Пасічника.

Редактор мовчки поклав перед своїм заступником текст інтерв’ю мера і пішов, ніби образившись. Холодій із Мар’яною схилилися над папірцями. Дописи прес-секретаря міського голови завжди були на високому рівні. Рік тому цього журналіста перекупили у відомої московської газети, — там він обіймав посаду шеф-редактора київської версії видання. Від російськомовного інтерв’ю відгонило «заказухою».

І цього разу мер осідлав улюбленого коника: вихвалявся муніципальними надбавками для пенсіонерів, медиків і вчителів, обіцяючи довести їх до тисячі гривень. Собі в заслугу він ставив найдешевший в Україні хліб, найнижчі комунальні тарифи і плату за проїзд у громадському транспорті. Та, за словами мера, йому раз по раз доводилося вирішувати проблеми, які створював киянам уряд. Насамперед — вразі форс-мажорних обставин брати на себе відповідальність через неконтрольовану ситуацію з постачанням газу в будинки киян. Захмарні ціни на «блакитне паливо» компенсують з міського бюджету. Гроші на соціальні виплати у бюджеті є. Водночас мер попереджав: у столиці наростає злочинність, активізувалися шахраї, що з’їхалися звідусіль. Інтерв’ю голови закінчувалося полум’яним закликом: «Ми доведемо всьому світові, що Київ — справді один із центрів світової цивілізації і що відродження України розпочнеться зі столиці».