Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

І Олесь, і Мар’яна залюбки спародіювали б цей витвір красного письменства, але свої кпини їм довелося залишити при собі.

У дверях з’явилася Валерія з букетом камелій. Вона завжди сама собі купувала свіжі квіти.

— Привіт! — голос Валерії звучав так, ніби в неї нежить. — Є новина: Євген Чубенко одружується!

— Хто на хвості приніс? — поцікавився Холодій.

— А то ти не знаєш? Христина! Вона ж тусується з помічниками народних депутатів. То як, будемо вітати?

— Ой, я тебе прошу!.. — Олесь відмахїнувся.

Обоє заступників сиділи в одному кабінеті, й Валерія вважала це великою незручністю. Особливо вона не любила, коли за її стіл сідав хтось інший. Але зараз на її місці красувалася Опариста, до того ж, ще й сама ввімкнула комп’ютер. Коли в дверях постала Каперс, Мар’яна, звичайно, підвелась і вийшла. Заступниця редактора набрала води, поставила квіти у вазу й собі взяла до рук опус про одіозного мера.

— Зі столичного голови не варто кепкувати, — недбало кинула аркуш на стіл. — Не виключено, що його обрання — наслідок втоми киян від політики. Можуть бути непередбачувані наслідки.

— Тобто? — підвів голову Холодій.

— Скажімо, ті самі пенсіонери й бюджетники почнуть пікетувати мерію. Може статися, що акції протесту профінансує якась третя сторона, зацікавлена в тому, щоб створити в українській столиці безлад.

Жінка вмостилася в крісло і, жестикулюючи, заходилась розвивати думку. Насправді люди давно звикли самі про себе дбати. І столична медицина, й торгівля, і ЖЕКи — все це довгі роки існує без жодного впливу міської влади. А мера кияни обрали, здебільшого керуючись принципом: «Нема з кота молока, то хоч потішимося».

— Та хто його обирав? — процідив Олесь, не перестаючи переглядати мерехтливі рядки інформаційних повідомлень на моніторі. — На дільниці прийшла ледь половина киян, тільки третина віддала голоси за циркача. Активність проявили «любі бабусі». Переможця визначили з огляду на просту більшість голосів. Така виборча система може привести до владного крісла будь-якого мерзотника.

Холодій відірвався від комп’ютера і спробував спіймати водянистий погляд Валерії.

— Влада такого голови — все одно що граната в руках макаки. Або, словами Шекспіра: «І дурість в масці мудреця, пророка, й натхненню в роті кляп.» Не доведи Боже, аби щось подібне сталося на рівні держави. Єдине, чого я не розумію у київських виборах: як після подій «помаранчевої» революції кияни змогли купитися на гречку? І оскільки я цього не розумію, не впевнений, що мера не переоберуть.

Каперс дістала з шухляди тюбик із кремом, помастила свої доглянуті руки з темним лаком на довгих нігтях, пересунула браслет і помилувалася коштовним годинником, який колись отримала на знак подяки від попереднього київського голови.

— Кажеш, редактор відмовився друкувати це інтерв’ю? Та яка різниця, вийде воно в нашій газеті чи в якійсь іншій? Усі мери однакові, незалежно від політичного забарвлення. Шкода, що Чорнята відмовився. Надходжень від реклами, між іншим, зараз небагато. Обіцяного підвищення зарплати до травневих свят може й не бути.

Іван зі своєю бабусею вже півроку орендували будиночок на околиці Євпаторії. Їхня нова знайома справляла добре враження. Вродлива, ошатна, з хистом до співу — хоч зараз на сцену. Таких часто показували по музичних телеканалах. Ось тільки розповідати про себе вона не любила, постійно здавалася зажуреною і, напевне, потай страждала від безгрошів’я. Попросила дозволу оселитися в них і внести свої частку орендної плати за будинок, де була одна вільна кімната, що використовувалась як комірчина для зайвих речей. Іван був згоден, щоб Жанна переїхала до них, і Ганна Петрівна не опиралася.

Щовечора молоді люди вирушали на прогулянку, яка тривали кілька годин. Певно, їм є про що поговорити, думала старенька, готуючи вечерю на трьох. Із Жанною вона почувалася легко, дівчина розуміла все з півслова. Щоправда, спочатку її московська говірка трохи дратувала Ганну Петрівну, яка звикла вдома чути вишукану українську мову. Як-не-як, її дочка очолювала кафедру в Національному інституті прикладного мистецтва. Онука під впливом матері ще в шкільні роки захопився україністикою, почав відвідувати історичну бібліотеку, навіть свого часу був учнем Павла Бортника. Але професійний спорт не залишав часу на улюблену справу. Тому колись виготовлений Іваном інструмент тепер сумно вкривався пилом над його ліжком у київській квартирі. Та бабуся вірила, що саморобна ліра старовинного зразка ще заспіває. Не дарма ж хлопець мав чуйне, щире серце, ось тільки в коханні йому не таланило. Може, ця самотня, неговірка дівчина щось змінить у його долі?

Днями Жанна прочитала їм свого вірша, написаного українською. Виявилося, не забула рідної мови. Розповіла, що виросла в Україні, на Херсонщині живе її мати. Тепло згадувала про музичне училище і зовсім мало говорила про Москву. Коли Іван дізнався, що вона побувала на естрадні, запалився бажанням виготовити з тутешньої деревини ліру, аби заграти на ній пісню для подруги. Доводив, що в етнічної музики велике майбутнє, але для цього їй потрібен свій слухач, якого належить виховати.

Мальона не жалкувала, що залишилась у Криму. Службові обов’язки в пансіонаті були нескладні — чергування в рецепції, поселення прибулих відпочивальників і відповіді на телефонні дзвінки. Після гастрольних перевантажень навіть не вірилося, що це вважається роботою. На додачу їй довірили опікуватися медичним пунктом, в якому, щоправда, крім зеленки та вагів, нічого не було. Якось одній із мешканок пансіонату стало зле. На щастя, допоміг Григорій Фірсов, який напередодні оселився в одному з номерів разом із дружиною і сином. Відтоді новому адміністраторові стало трохи затишніше на цьому посту.

Настінний годинник показував дванадцяту. Липневе сонце залило сяйвом трояндові кущі на центральній алеї. Крізь прозорі вхідні двері було видно, як від пляжу наближається дитяча постать. Жанна впізнала малого Фірсова. За ним поспішав і сам батько.

— Щось сталося? — жінка схилилася над заплаканим малим.

— Та так, невеличкий інцидент.

Чоловік махнув рукою, підганяючи хлопчика рятувальним кругом до сходів нагору. Там уже чекала