Евріпід - Трагедії

пасовища, в гори, я корови гнав.

Аж глядь - жінок три юрми; серед першої

Впізнав я Автоною; твою матінку,

Агаву, - в другій; з третього - Іно була.

680] Усі ще спали вільно: ті вмостилися

На гілля сосон, іншим було постіллю

Дубове листя; скромно тут же й голову

З них кожна прихилила. А ти кажеш нам,

Що, од вина та флейти глузд утративши,

Гасають десь по дебрях за Кіпрідою.

Та ось серед поснулих піднялась нараз

Агава, твоя мати, й ну будити їх -

Коров рогатих, видно, вчула мукання.

Зметнулися на ноги, як лиш сон з очей

690] Попроганяли; дивували скромністю -

І молоді, і старші, й незаміжні ще.

Волосся спершу по плечах пустили всі, [410]

Небріди підстібнули; лані бистрої

Плямисту шкуру пов'язали зміями,

Що їм лизали щоки мирно й лагідно.

Хто сарненя до лона, хто вовча тулив,

Щоб молока поссали білосніжного,

Бо груди набрякали в тих, що дома десь

Дитят лишили. Всі плющем прибралися,

700] Квітучим тисом, листям дуба скельного.

Одна об камінь тирсом, бачу, вдарила, -

Й волога заструмила звідти росяна;

Встромила в землю інша - з того отвору

Вином буйновеселим тут же бризнув бог.

Котра жадала молока поживного,

Дряпнула злегка землю пальця кінчиком -

І біла цівка грала. Рясно мед спливав

Солодкістю із тирса плющоносного.

Якби ти був там і ті чуда бачив би, -

710] Молився б тому богу, що ним нехтуєш.

Посходились ми, хто корови й вівці пас,

Аби про всі ті речі, гідні подиву,

Порозмовляти спільно, що й до чого тут.

Один із нас, бувалець на язик меткий,

До всіх звернувся: «Ви, що живете отут,

На тих горбах священних, - нум піймаємо

Агаву, що в юрмі тій, між вакханками, -

Володар буде вдячний!» Ми погодились.

Засаду влаштували, причаївшись там,

720] у заростях. Вакханки всі в домовлену

Годину тирсом потрясли - до танцю знак.

«Іакху!» -клич почувся. Далі: «Бромію,

Нащадку Зевса!» І гора, й звірота вся

Прокинулися, ожило все, зрушилось.

Агава - побіч мене опинилася.

Я, ловлячи нагоду, з чагаря того,

Де приховався, вмить на неї виплигнув.

Та в крик: «Гей-гей, за мною, гончаки мої!

Ловці на нас напали! Гей, за мною всі

730] Мерщій, правиці тирсами озброївши!»

Ми - врозтіч. І немарно: забарилися б -

Усіх розшматували б. Голіруч вони

Напали враз на стадо, що там паслося.

Одні - телицю тягнуть, горду вименем,

І та реве натужно, окривавлена;

А ті - коров шматують і розтягують:

Там бік ти б міг побачить, там - розщеплені

Копита; з сосен м'ясо свіже куснями

Звисає, і на землю з нього кров струмить.

740] Бики, такі вже люті й скорі вдарити

Рогами, повалилися під безліччю

Дівочих рук - усі там на землі лежать. [411]

І швидше шкуру й м'ясо обдирали з них,

Аніж би оком ти змигнув володарським.

Та ось, мов птиці, що в повітря злинули,

Вони помчали до Асопа - нивами,

Що Фівам колосисте жниво зрошують;

У Псії, в Ерітри, що прослалися

Під Кітероном, - дико мчав навалою

750] Загін вакханок; пустка після них була:

Захоплювали й діток. Що взяли собі

На плечі, те трималось, неприв'язане.

Й на темну землю жодна річ не падала -

Ні мідь, ані залізо. Несли полум'я

В волоссі, й не пекло їх. Люд, розгніваний

Грабунком тим, до зброї, врешті, кинувся.

Та марно! - ми й очам своїм не вірили:

Менад не брало гостродзьобе ратище.

Самі ж, зелені тирси з рук пускаючи,

760] Всіх зранювали. Од жінок (ганьба яка!)

Мужі тікали: не інакше - бог сприяв.

І знову, звідки вийшли, - прибули туди,

Де бог для них джерела з-під землі добув.

Омили кров, а змії - запопадно їм

Вилизували щоки, шию, тіло все.

Тож цього бога, хто б не був він, владарю,

Впусти до міста, бо в усьому славний він,

А ще чував я: бог цей люду смертному

Лозу дав виноградну - проти горя лік.

770] А без вина й Кіпріда б нас не вабила,

Й повік не знали б насолоди жодної.

Вісник відходить.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Боюсь відверто мовить до володаря,

Скажу, одначе: серед небожителів

З Діонісом нікому не зрівнятися.

ПЕНТЕЙ

Все ближче, мов пожежа, насувається

Менад зухвалість, це ж ганьба Елладі всій!

(До слуги).

Гей ти, не гайся! До воріт Електриних

Біжи! Важкооружні хай спішать сюди,

І кінники, і піші - із щитом легким,

780] І ті, що тятивою раз у раз дзвенять,

Стрільці із лука: на вакханок підемо

Війною. Всьому край є: де ж це бачено,

Щоб од жінок покірно хтось терпів таке?

Слуга відходить. [412]

ДІОНІС

Не слухаєш, Пентею, добрих рад моїх,

Ще й грубіяниш, та в останній раз кажу:

Вгамуйся і на бога піднімать не смій

Оружжя: Бромій не дозволить вигнати

Вакханок з гір, де буйно святкуватимуть.

ПЕНТЕЙ

Ти ще повчаєш, із в'язниці вирвавшись?..

790] Гляди, щоб я іще раз не скарав тебе.

ДІОНІС

Вже краще жертву скласти, ніж, дуріючи,

Йти на рожон: людині - з богом бій вести.

ПЕНТЕЙ

Й складу: весь Кітерон омию крівцею

Жінок тих ошалілих - по заслузі їм!

ДІОНІС

Тікать вам доведеться: мідний щит, повір,

Не встоїть перед тирсом - осоромитесь!

ПЕНТЕЙ

Ну й балакун попався! Чи то в путах він,

А чи не в путах - рот не замикається.

ДІОНІС

Ще можна, друже, ще є час владнать усе.

ПЕНТЕЙ

800] А як? Чи своїм слугам слугуватиму?

ДІОНІС

Вакханок сам без зброї приведу сюди.

ПЕНТЕЙ

Ага, вже щось затіяв! Обмануть готов?

ДІОНІС

Своїм мистецтвом хочу врятувать тебе.

ПЕНТЕЙ

Ви змовилися - Вакха вічно славити.

ДІОНІС

Ти правий: в мене з богом є домовленість.

ПЕНТЕЙ

(охоронцям)

Несіть-но зброю! [413]

(Діонісові)

Ти, нарешті, рот закрий!

ДІОНІС

Стривай! Менад у лісі хочеш бачити?

ПЕНТЕЙ

Ще б пак! За це б оддав я купу золота.

ДІОНІС

Чого ж таким бажанням перейнявся ти?

ПЕНТЕЙ

810] Сп'янілих мені прикро було б бачити.

ДІОНІС

І все ж на прикре ти хотів би глянути?

ПЕНТЕЙ

Аякже!.. Сівши тайкома під сосною.

ДІОНІС

Хоч ти прийшов би нишком - тут же викриють.

ПЕНТЕЙ

А й справді. То прийду я, не ховаючись.

ДІОНІС

То ти готовий? Маю вже вести тебе?

ПЕНТЕЙ

Затримка за тобою. Хочеш - вже веди.

ДІОНІС

Ну що ж, тоді в одежу зодягнись тонку.

ПЕНТЕЙ

Навіщо? З чоловіка - стану жінкою?..

ДІОНІС

Побачать чоловіка