Микола Васильович Гоголь - Огненний змій

В передовиці одної з газет Порошин натрапив на фразу: «У старі часи після повалення династії Бонапартів і, як відомо, під час владарювання нині згаслої династії Гамбеттидів…» Волосся ворухнулося в нього на голові, і він з острахом озирнувся, чи не бачить його за читанням таких жахів поліцейський сержант.

«Невже словоблуд Гамбетта міг справді коли-небудь змінити у Франції династію Бонапартів? Але ж хто тепер править французами?» Ледве він про це подумав, як йому в очі потрапила нова, ще загадковіша фраза: «Милістю Божою і волею владарюючого високого народу китайського, ми, європейські міністри його світозарної величності імператора Китаю І богдихана Європи…»

«Як? Китайці? — сполошився Порошин. — Оце диво! Звідки це взявся у Європі богдихан? Кого б це детальніше розпитати?.. Але ні, не варто звертати на себе увагу. Простіше буде звернутися до підручника історії чи купити календар».

Порошин підійшов до буфету, випив чарку чогось спиртного, котре пахло шафраном та імбиром, і закусив канапкою. Остання теж звернула на себе його увагу: виявилося, що то була скибочка хліба з «пташиним гніздечком». Буфетник і прислуга мали голені голови й довгі заплетені кіски, що спадали на плечі з-під чорних шовкових китайських шапочок. Відвідувачі сиділи з віялами, на головах військових були ширококрисі капелюхи з кульками і павичевими пір’їнами. Всюди прозирала китайщина. Все це приваблювало французів, як відомо, і в минулі часи, бо завше можна було знайти прихильників усілякої «хінерії».

Знайшовши книгарню, юнак купив собі календаря, і те, що він з нього дізнався, ошелешило його ще сильніше.

Виявилося, що китайці, яких ще в середині XІX сторіччя було близько трьохсот мільйонів, уже в ті часи починали дивувати політико-економістів страшенно швидкими темпами зросту свого населення. Наприкінці XІX сторіччя їх нараховувалося вже до п’ятисот мільйонів, тобто половина всього населення на землі. А в першій чверті XX сторіччя населення Китаю виросло до семисот мільйонів. Мешканці Небесної Імперії, змагаючись зі своїми сусідами японцями, перейняли в Європи всі практичні знання, а особливо геніальні технічні винаходи в мистецтві війни. Вони завели велетенську армію, котра лише на суходолі налічувала п’ять мільйонів, і здоровенний паровий флот на сто моніторів і вдвічі швидкохідних парових крейсерів. Покривши свою країну мережею залізниць, котрі дійшли в них до Західного Сибіру й Афганістану, вони спершу підкорили і проковтнули розпещену Японію, потім завоювали і перетворили на колонію Сполучені Штати Америки, в чому їм допомогла нова громадянська війна Північних і Південних Штатів, яка заповнила собою початок XX сторіччя і викликана була ганебним суперництвом двох тодішніх президентських династій. Переселивши до завойованої Америки надлишок свого народу, який юрмився уже за нестачею землі на плаваючих будівлях, китайці звернули свою увагу на Європу. Вони послали флот в Атлантичний океан, де 1930 року відбулася колосальна морська битва китайських моніторів з моніторами ще існуючих тоді самостійних держав — Англії, Франції, Італії та Німеччини. Справа вся вирішилась завдяки особливим підводним китайським «мінам-гарматам», котрі підпливали під європейські монітори і, вистрілюючи бомби, начинені динамітом, підривали й топили ці колись могутні кораблі.

Європа в 1930 році була завойована Китаєм…

Окремі держави, що були колись сильними й славними, як Франція, Англія, Італія та Німеччина, і які самі колись підкорили ряд другорядних країн — Іспанію, Австрію, Швецію, Данію — були в свою чергу завойовані й ліквідовані як держави китайцями. Переможці припинили їхнє самостійне існування і перетворили, як і Америку, на свою колонію. З’явилась федеративна Європа, якій богдихан для втіхи туземним ученим і публіцистам дав назву «Сполучених Штатів Європи».

Порошин з трепетом почав дошукуватися в календарі відомостей про долю Росії. Вона на його втіху вціліла завдяки дружньому для китайців нейтралітетові, який вона оголосила під час нашестя мешканців Піднебесної Імперії на Європу. Це вона вчинила, не забувши Англії Пальмерстона, Франції — Наполеона І його нащадків, Австрії — її вічні зради й підступи, Німеччині — Бісмарка, «який тиснув слов’ян до муру». «Дісталося кожній сестрі по цебрі!» — радісно подумав Порошин.

Богдихан за дружбу до Росії дав можливість слов’янам нарешті прогнати турків до Азії і створити на Балканах окрему слов’яно-грецьку державу. Крім того, росіяни завдяки залізниці від Уралу до Хіви розгромили англійців у Пешаварі, вигнали їх зі Східної Індії й заклали третю російську столицю в Калькутті. Тим часом богдихан обложив європейський материк важкою щорічною даниною — в мільярд франків — і обов’язком обробляти на своїх фабриках виключно китайську сировину. Богдихан ліквідував усі європейські армії і флоти, замінивши ці війська цивільною китайською жандармерією, китайці оточили столиці і міста китайськими мурами, але зате дозволили кожному зі штатів Європи влаштовувати своє життя за колишньою американською системою, на свій особливий лад — без права носити чи мати яку б то не було зброю. Навіть ножі й виделки зникли з використання, вся Європа їла тільки ложками й палочками.

Німеччина при цьому зберегла свій «юнкерський ландтаг», Італія — «папство», Англія — «палату лордів» і «майорат», Франція — спочатку «комуну», а потім «помірковану республіку», президентами якої з 1935-го по 1968 рік були діячі з різними голосними прізвищами, поміж якими Порошин нарахував п’ять Гамбетт і дванадцять Ротшильдів. Коли закінчилася династія Гамбеттидів, Франція опинилася під владою президентів-євреїв з банкірського роду Ротшильдів. Євреї-адмірали у цей час командували французьким флотом в океанах, євреї-фельдмаршали оберігали французькі кордони і євреї-міністри з президентом в пейсах і ярмулці зустрічали богдихана Цаодзи, коли той нещодавно відвідав Париж. Саме тому ось уже другий тиждень паризькі вулиці були прибрані прапорами.

Вийшов Порошин з книгарні, коли вже зовсім звечоріло. Вулиці й площі Парижа горіли яскравими, як денне світло, електричними сонцями. Зголоднівши, він зайшов до ресторану, що називався «Сонце світу — Пекін», де вся обслуга була зодягнена на китайський манір. Порошину подали печеного фазана і рисову кашу. Він заквапився їсти, щоб не спізнитися до театру. Але тут помітив, що інші відвідувачі під час їжі брали зі столу якісь трубочки і приставляли їх до вух. Запитавши в гарсона, вияснив, що це «телефон», який поєднується дротом з різними театрами — оперою, водевілем чи концертною залою, — та що за невелику платню можна за столом стежити ще й за будь-якою паризькою чи навіть віддаленішою сценою.

Порошин приклав до вуха одну зі слухавок і почув оплески, якими публіка зустріла актрису в «Комедії Французькій». З іншої слухавки линули ніжні рулади концертної арії, яку виконував, уславлений кантонський співак. Виходячи, ще послухав і третю трубку: там лунала