Жюль Верн - Діти капітана Гранта

щойно він приготувався це написати, як Мак-Наббс, що не відривав погляду від кузена, спитав якимсь особливим тоном, як той пише ім’я «Айртон».

– Так, як воно вимовляється, – відповів Гленарван.

– Це помилка, – спокійно заперечив майор, – воно вимовляється «Айртон», а пишеться «Бен Джойс»!

Розділ XX. «Ландія! Зеландія!»

Ім’я «Бен Джойс» пролунало як грім серед ясного неба. Айртон рвучко випростався. У його руці блиснув револьвер. Пролунав постріл. Гленарван упав. У лісі почалася стрілянина.

Джон Манглс і матроси, що спершу розгубилися через раптовий постріл, кинулись на Бена Джойса, але зухвалий злочинець уже зник і приєднався до своєї ватаги, що розсипалася по заліску камедних гігантів.

Намет не міг захистити від куль, тож довелося відступити. Легко поранений Гленарван звівся на ноги.

– У фургон! У фургон! – крикнув Джон Манглс, тягнучи за собою Гелену і Мері Грант, й незабаром вони опинились у безпечному місці за збитими з грубих дощок стінками фургона.

Джон Манглс, майор, Паганель, обидва матроси схопили карабіни і, ховаючись за фургоном, приготувалися відбивати напад каторжників. Олбінет поквапився приєднатися до захисників.

Усе відбулося миттєво. Джон Манглс пильнував залісок. Щойно Бен Джойс добрався до своєї ватаги, постріли стихли. Запала глибока тиша. Тільки подекуди серед камедних дерев у повітрі витав легкий димок. На високих кущах гастролобіуму не шелеснув жоден листочок. Наче й не було щойно стрілянини.

Майор із Джоном Манглсом прочесали місцевість аж до лісу, але нікого не було видно. Залишились тільки численні сліди ніг на землі, та курився рушничний запал. Майор, людина обачна, затоптав його, адже знав, що навіть через одну іскру в цьому сухому лісі може спалахнути страшна пожежа.

– Каторжники зникли, – промовив Джон Манглс.

– Так, – озвався майор, – і це мені не до вподоби. Я волів би зустрітися з ними віч-на-віч: не такий страшний тигр на рівнині, як гадюка у високій траві. Огляньмо чагарник біля фургона.

Майор і Джон Манглс прочесали довкола всю місцевість. Від заліску до берегів Снові нікого не було. Здавалось, ватага Бена Джойса зникла, наче зграя хижих птахів. Це зникнення було надто дивне, аби мандрівники могли почуватись у безпеці. Тому вирішили пильнувати. Фургон – справжнісінька фортеця, що загрузла в болоті, – став осередком табору. Двійко людей щогодини змінювалися на варті.

Насамперед Гелена і Мері перев’язали Гленарванові рану. Коли чоловік упав од кулі Бена Джойса, леді Гелена з жахом кинулася до коханого. Та швидко опанувавши істерику, ця мужня жінка допомогла пораненому дійти до фургона. Майор ретельно оглянув рану і пересвідчився, що куля не зачепила ні кістки, ні м’язів. Відкрилась сильна кровотеча, але Гленарван, без особливих зусиль рухаючи пальцями і передпліччям, заспокоїв дружину і друзів.

Настав час обговорити ситуацію, що склалася. Мюльреді й Вільсон залишилися на варті, інші ж мандрівники сяк-так розмістились у фургоні і звернулись до майора, щоб той усе пояснив.

Перш ніж починати розповідь, Мак-Наббс повідав леді Гелені про втечу банди каторжників із Пертської в’язниці, про те, як вони з’явились у провінції Вікторія, і про те, що катастрофа поїзда на Кемденському мості – справа їхніх рук. Він показав їй числа «Австралійської і Новозеландської газети», які придбав у Сеймурі, і додав, що поліція пообіцяла винагороду (сто фунтів) за голову Бена Джойса – небезпечного бандита, який зажив лихої слави через скоєння великої кількості тяжких злочинів.

Та як Мак-Наббс дізнався, що боцман Айртон є Беном Джойсом? Саме це найбільше всіх цікавило. Майор розповів таке.

З першої ж миті знайомства з боцманом Мак-Наббс нутром відчув до нього недовіру. Два-три незначних епізоди, погляд, яким боцман обмінявся із ковалем біля річки Вімерри, його прагнення обходити десятою дорогою населені пункти, наполягання викликати «Дункан» на східне узбережжя, загадковий мор тварин, якими він опікувався, – це, а також якесь внутрішнє напруження боцмана в його словах і вчинках викликали підозри. Та до минулої ночі Мак-Наббс не знав, у чому саме він підозрює Айртона.

Уночі, продираючись крізь високі кущі, майор наблизився до підозрілих тіней. За півмилі від табору у фосфоричному сяйві грибів він побачив трьох людей, що розглядали сліди на землі. Серед них Мак-Наббс упізнав коваля із Блек-Пойнта. «Це вони», – сказав один. «Угу, – відповів інший, – он і трилисник на підкові». – «Еге ж, слід тягнеться від Вімерри». – «Усі коні поздихали». – «Її так багато, що можна знищити кавалерійський полк!» «Еге ж, корисна ця рослина, гастролобіум…»

– Коли голоси стихли, – провадив Мак-Наббс, – я пішов услід за чоловіками, щоб дізнатися більше. Невдовзі я почув таке: «Ну й пройдисвіт цей Бен Джойс, – почав коваль. – Ох і вправний брехун наш боцман, як хитро вигадав про аварію корабля! Ото пощастить нам, коли його план вдасться! Сатана, а не людина цей Айртон!» – «Називай його Бен Джойс, він заслужив це ім’я!» По цих словах негідники зникли в лісі. Тепер я все знав, тож повернувся до табору з твердим переконанням, що австралійський клімат не так-то вже й позитивно впливає на каторжників, нехай пробачить мені Паганель.

Майор закінчив розповідь. Усі сиділи мовчки, обдумуючи почуте.

– Отже, Айртон завів нас сюди, щоб пограбувати й убити? – заговорив блідий од гніву Гленарван.

– Саме так, – відповів майор.

– І ця зграя вистежує нас від самої Вімерри, шпигує за нами, очікуючи на слушний випадок?

– Так.

– Виходить, цей мерзотник – не матрос із «Британії»? Він привласнив собі ім’я Айртона, вкрав його договірну книжку?

Усі звернули погляди на Мак-Наббса: адже він напевне вже мав власну думку стосовно цього.

– На мою думку, у цій темній історії вірогідне таке, – відповів майор із властивим йому спокоєм у голосі. – Цю людину і справді звуть Айртон. Бен Джойс – його прізвисько. Немає сумнівів, що він знав Гаррі Гранта і був боцманом на «Британії». Правдивість цих фактів підтверджують не лише слова Айртона, а й розмова каторжників, яку мені вдалося почути. Тож годі, на мою думку, блукати серед непотрібних припущень, а визнаймо, що Айртон і Бен Джойс – одна й та сама особа. Матрос із «Британії» очолив зграю каторжників-утікачів.

Ці пояснення майора не викликали заперечень.

– А тепер, – мовив Гленарван, – скажіть мені, в який спосіб і чому боцман Гаррі Гранта опинився в Австралії?

– У який спосіб? Не знаю, – відповів майор. – Та й поліція знає не більше за мене. Чому? Теж не можу відповісти. У цьому криється певна таємниця, яку можна буде розгадати лише з часом.

– Поліція навіть не підозрює, що Айртон і Бен Джойс – одна й та сама особа, – зауважив