Автор невідомий - Народні казки - Казки народів світу

— Слухаю і корюся! — відповів джин і вмить виконав Аладдінове завдання.

Але тут увійшов цар і спитав Аладдіна:

— Навіщо, сину, ти дозволив майстрам розібрати те, що вони вже зробили?

— О царю часу, — відповів Аладдін, — коли я побачив, що майстри забрали всі самоцвіти з твоїх скарбниць та зі скарбниць вельмож твого царства й не зробили навіть половини роботи, то звелів їм розібрати все зроблене і повернути самоцвіти власникам. А гратки я добудував сам. Підійди, о царю, й подивися.

Цар підійшов і побачив, що гратки дороблено дуже вмілою та вправною рукою, і зчудувався з Аладдінового хисту. Обійнявши його, він вигукнув:

— Нікому не зрівнятися з тобою, сину мій! Навіть великі царі на це не здатні!

Потім цар зайшов до своєї дочки, царівни Бадр аль-Будур, трохи посидів у неї, а тоді повернувся до себе в палац.

Аладдін щодня виїздив зі своїм почтом у місто, і його невільники кидали городянам золото. Він заходив у мечеть і творив там полуденну молитву. І всі полюбили його, і слава про нього покотилась по всій країні.

Він часто вирушав на полювання або їхав на головний майдан і ставав до герцю з лицарями та воїнами і всіх перемагав. А дружина, царівна Бадр аль-Будур, день від дня кохала його дужче.

Аладдін почав творити справедливий суд у царстві, став першим царевим порадником, і робив щедрі дарунки шановним людям, і нагороджував їх. І всі полюбили його великою й щирою любов’ю.

Несподівано сталася біда: на царя пішов війною інший цар. Військо його було величезне.

Цар теж зібрав військо і наставив Аладдіна полководцем. І Аладдін повів своїх воїнів на ворогів, і почалася велика січа, і Аладдін знищив силу-силенну ворогів, а багатьох узяв у полон. Жодне з його бойових знамен не схилилося. І він повернувся звитяжцем у місто на чолі свого війська. Сам цар вийшов йому назустріч, міцно його обійняв і привів до себе в палац. Почалося бучне свято, і люди молилися за Аладдіна, бажаючи йому довгих років життя.

Чаклун-магрібинець, покинувши місто, де жив Аладдін, довго блукав, поки повернувся у свою країну. Думка про скарб не виходила йому з голови, і він люто кляв Аладдіна. «Якщо цей негідник помер у підземеллі,— казав він сам до себе, — а чарівна лампа й досі там, то в мене ще лишається надія її роздобути».

Коли магрібинець прибув до свого рідного міста, йому закортіло поворожити на піску й дізнатися, чи є лампа в скарбниці й чи живий іще Аладдін. Склав чаклун його гороскоп[13] і тричі поворожив на піску, але не побачив ні Аладдінової смерті, ні лампи в скарбниці. І він зрозумів, що Аладдін врятувався й вийшов з підземелля, взявши з собою лампу.

Магрібинець, розшаленівши з лютого гніву, ще раз розсипав пісок і побачив, що Аладдін за допомогою лампи розбагатів, став найвизначнішою та найповажанішою людиною в місті й одружився з дочкою самого царя.

І чаклун, оскаженівши, мовив сам собі:

«Я подолав безліч перепон, загнав страхітливих небезпек, аби роздобути чарівну лампу, а цей поганець, син батьків-злидарів, дістав лампу без жодних клопотів! Не жити йому на цьому світі!»

І магрібинець хутенько зібрався й знову вирушив до тієї країни, де жив Аладдін. Прибувши в місто, він оселився в заїзді і два дні нікуди не виходив, відпочиваючи від утоми й збираючись з думками, а на третій день пішов бродити вулицями. І почув він, що всі говорять про Аладдіна, про його хоробрість, великодушність, щедрість та про його палац — справжнє чудо світу.

І спитав магрібинець в одного городянина:

— Хто ж той чоловік, якого ви так хвалите?

І городянин відповів:

— Ти, певно, прибув з дуже далекого краю, якщо не чув про Аладдіна та його палац!

— Так, я чужинець і прийшов з далекого краю, — мовив магрібинець. — Чи не можеш ти провести мене до Аладдінового палацу, щоб я подивився на нього?

І городянин привів магрібинця до палацу, і чаклун, придивившись, збагнув, що палац зведено з допомогою чарівної лампи. Його взяли такі заздрощі, що він мало не луснув. «Я викопаю яму цьому негідникові і вб’ю його! Син злиденного кравця, в якого не було грошей навіть на шматок хліба, має отаке багатство! О недостойний, смерть тобі, смерть! А мати твоя знову прястиме бавовну!» — думав він.

Магрібинець повернувся до заїзду, не тямлячи себе від горя та люті. А потім поворожив на піску й побачив, що чарівна лампа — в палаці, а не в Аладдіна. І, зрадівши, він вигукнув:

— Не все ще втрачено! Є ще надія повернути лампу!

Він подався до мідника й попрохав зробити йому десяток ламп.

— Скажи, скільки вони коштують? Я дам тобі вдвічі більше, — мовив він.

І мідник відповів:

— Слухаю і корюся! — й відразу виконав його замовлення.

Магрібинець забрав лампи, заплатив мідникові гроші й побіг додому. Він поклав лампи в кошик, а тоді вийшов на вулицю й став гукати:

— Гей, хто міняв старі лампи на нові?! Гей, хто міняє старі лампи на нові?

І кожний, хто чув ці вигуки, казав, що цей чоловік несповна розуму.

А магрібинець простував вулицями та майданами, аж поки дістався до Аладдінового палацу. І тоді він знову закричав, а хлопчаки, які бігли слідом за ним, зарепетували:

— Божевільний! Божевільний!

Царівна Бадр аль-Будур саме сиділа біля вікна. Почувши вигуки магрібинця, вона засміялася.

— Ото дивак, — мовила вона до своїх невільниць. — Навіщо йому старі лампи?

Аладдін того дня забув замкнути чарівну лампу у себе в кімнаті. Тож якась невільниця побачила її й сказала царівні:

— О моя пані, в кімнаті нашого господаря стоїть стара лампа. Якщо хочеш, погукаймо цього чоловіка й виміняймо ту лампу на нову! Цікаво, чи правду він каже, чи обманює?

— Що ж, приведи цього божевільного, — сказала царівна Будур, — і виміняй у нього нашу стару лампу на нову.

І невільниця взяла в Аладдінових покоях лампу й віддала служникові, а той одніс її магрібинцеві, діставши взамін нову лампу, а потім піднявся До царівни Будур, і та весело сміялася з недолугого продавця.

Магрібинець, упізнавши свою лампу, кинув усі лампи й помчав геть. Він біг щодуху і, коли настала ніч, добіг до затишного містечка. Зупинився, розгледівся навсебіч, а тоді потер

лампу, і перед ним з’явився джин і мовив:

— Наказуй, що хочеш, володарю!

— Я хочу, щоб ти цієї ж миті переніс мене, а також палац Аладдіна з усім, що є в ньому, до того міста, де я живу! — вигукнув магрібинець.