Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

Глава 21. Перед зимовим балом

Глава 21. Перед зимовим балом.

Наступні дні промайнули у шаленому темпі, немов карета, запряжена найкращими скакунами королівської стайні.

Ми розширили штат, найнявши ще десяток офіціантів, і кожен з них пройшов суворий відбір Малкіна, який оцінював їхню поставу, манеру мовлення та вміння тримати піднос так, ніби вони подавали страви самому королю.

Декількох підсобних робітників я відбирала особисто, заглядаючи кожному в очі, бо мені потрібні були ті, хто не просто працюватиме, а вкладатиме душу. А на посаду хостес ми запросили чарівну дівчину-напівельфійку на ім'я Еленхель, з тонкими рисами обличчя, сріблястим волоссям до пояса та тією особливою грацією, якою володіють лише ельфійські створіння.
Її мелодійний голос, що вітав гостей біля входу, став ще однією родзинкою "Чотирьох сезонів".

Усі новачки принесли мені клятву вірності, схиливши коліно.  Магічні нитки зв'язали нас невидимими, але міцними узами.

Я відчувала дивну суміш гордості та страху, коли дивилася на цих людей та недюдей, які довірили мені свої долі.

Від моїх рішень тепер залежав добробут не лише мій, а й усієї команди, що дивилася на мене з надією та вірою.

Популярність "Чотирьох сезонів" зростала не по днях, а по годинах, розлітаючись столицею швидше за найсмачніші плітки.

Вже за тиждень до нас почали приїздити гості із сусідніх міст, долаючи десятки миль, щоб повечеряти в нашому ресторані.
Вони прибували в розкішних каретах та верхи на породистих конях. Столики бронювали за кілька днів наперед, а наприкінці другого тижня — вже на місяць.

Я чула, як торговці на ринку та знатні пані в крамницях обговорювали наші фірмові страви, порівнюючи їх із "божественним нектаром" та "бенкетом самих Древніх Богів".

Я обрала собі заступника — статного, з благородною сивиною на скронях, досвідченого керуючого на ім'я Малкін, який раніше працював у маєтку графа Сервілла.

Від нього виходила та особлива впевненість, яка буває лише у людей, що десятиліттями служили аристократії.

Він узяв на себе всю рутину — закупівлі у найкращих постачальників столиці (а іноді й з-за моря, якщо йшлося про рідкісні спеції чи екзотичні фрукти), хитромудрі розрахунки з купцями, скрупульозне ведення рахунків у величезній книзі зі шкіряною палітуркою, складання графіків роботи персоналу так, щоб кожен міг не лише працювати з повною віддачею, а й мав час на відпочинок.

Це був справжній порятунок, адже мені все ще потрібно було відвідувати заняття в академії, де я старанно вдавала, ніби нічого особливого в моєму житті не відбувається.

Тепер я могла з'являтися в особняку лише вечорами, коли зали наповнювалися гостями, а повітря  ароматами вишуканих страв та дзвоном кришталевих келихів.

Я приходила, щоб перевірити, як ідуть справи, та вирішити найважливіші питання, що потребували уваги власниці.

Але частіше я з'являлася інкогніто, у простій сірій сукні служниці, з волоссям, захованим під чепцем, і працювала як звичайна посудомийка чи прибиральниця.

Мені подобалося спостерігати за гостями — як загоряються їхні очі при першому ковтку нашого фірмового елю, як вони закочують очі від задоволення, куштуючи десерти, створені за стародавніми земними рецептами. Я чула їхні щирі відгуки, не призначені для вух господині, бачила, як вони діляться враженнями та обіцяють одне одному неодмінно повернутися знову.

По всій Арконі тільки й говорили про "Чотири сезони".

Наші зали стали легендою столиці — Весняний, що потопав у живих квітах та ніжній зелені; Літній, де фонтани створювали приємну прохолоду навіть у найспекотніший день; Осінній, прикрашений золотистим листям та плодами; і Зимовий, з вічно палаючим каміном та кришталевими прикрасами, що нагадували морозні візерунки на вікнах.

До мене дійшли чутки, що сам король висловив бажання пообідати в нашому ресторані інкогніто, і його таємні агенти вже кілька разів відвідували нас, оцінюючи не лише кухню, а й безпеку.

В академії я всюди чула, як студенти вихвалялися одне перед одним. "А я вчора вечеряв в Осінньому залі 'Чотирьох сезонів'!" — заявляв один, задираючи носа. "Подумаєш! Я була у Весняному, а там сам герцог Каленгор сидів за сусіднім столиком!" — парирувала дівчина в дорогій сукні, поправляючи локони.

І тут же ці самовдоволені нащадки багатих родин поверталися до мене, дівчиська в поношеній мантії академії: "Гей, Рейн, а ти, мабуть, і мріяти не можеш про таке, правда? Тобі навіть одним оком не побачити такої розкоші, селючко! Хіба що наймешся туди підлогу мити!"

Я лише таємниче усміхалася у відповідь, відвертаючись, щоб приховати іскри сміху в очах. 
Якби ж вони знали, що ця сама "селючка" і є власницею найрозкішнішого закладу столиці.

Що саме я затверджую меню, особисто відбираю вина для льоху та вирішую, які розваги будуть запропоновані гостям.
Що найбагатші люди королівства умовляють Малкіна, сподіваючись отримати столик у Зимовому залі на свято Зимового Сонцестояння.

Але моя таємниця залишалася надійно прихованою, і це додавало особливої солодкості моєму успіху.

Вдень — проста студентка, яку не помічають пихаті однокурсники, а ввечері — господиня імперії розкоші та смаку, перед якою відчинилися б усі двері Аркони.

***

Кірен, здавалося, бачив мене наскрізь.

Його сірі очі, обрамлені густими віями, помічали кожну зміну — нову пряму поставу, іскринки енергії в моїх рухах, таємничі усмішки, що мигцем з’являлися на губах, коли я думала про своє процвітаюче підприємство.

Але він не ставив запитань. Жодного. Наче обережно тримав у долонях метелика, боячись сполохати різким рухом.

Хоча ми навчалися на різних факультетах — я на артефакториці, він на бойовому — наші шляхи перетиналися в бібліотеці, у спільних залах, у саду академії.

Я ловила себе на думці, що вишукую його силует серед студентів у їдальні, що моє серце зрадницьки пришвидшує ритм, коли його плече випадково торкається мого в бібліотеці, коли він нахиляється до мого вуха, щоб прошепотіти щось, не порушуючи тиші серед фоліантів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍