Вікторія Шевченко - Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко

— Завтра у нас ще більше роботи, — 
сказала я, коли шум стих. — Нам потрібно знайти ще людей. І кожен з вас може привести знайомих, кому довіряєте. Але пам'ятайте про клятву.  Все, що відбувається тут, усі наші секрети залишаються між нами.

Після того, як усі розійшлися, ми з Вагаром залишилися удвох у спорожнілій залі.

— Ти був чудовий сьогодні, — сказала я, сідаючи на лавку. — Твої страви — справжні витвори мистецтва.

— А ти? — орк широко усміхнувся. — Я бачив, як ти рятувала становище то тут, то там. Справжня господиня, хоч і в тіні.

Ми посміялися, згадуючи забавні моменти дня: як пихатий барон вдавився від здивування, коли в "Осені" з його келиха ніби вилетіла зграя золотистих листків; як маленька ельфійська дівчинка намагалася зловити сніжинки в "Зимі"; як гномій старійшина запросив на танець юну герцогиню прямо посеред "Літа", коли заграла запальна приморська мелодія.

— Знаєш, — задумливо промовив Вагар, дивлячись на тліюче вугілля в каміні, — все життя я хотів чогось більшого, ніж звичайна ороча доля. Не війни, не набігів, не служіння в чужих арміях... Я хотів створювати, а не руйнувати. І ось тепер...

Він не закінчив фразу, але я зрозуміла.
Для грубого орка, чий народ славився силою та жорстокістю, шлях мирного творення був справжнім викликом. І сьогодні він довів, що орки здатні на більше, ніж очікує від них світ.

— Це тільки початок, — я поклала руку на його мозолисту долоню. — Ми ще покажемо Арконі, на що здатні!

#рейн #лфр #романтичнафантастика