Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Спокійно посміхнувшись, Айяр кивнув на білі мармурові стовпчики, які тягнулися уздовж чергових сходинок, котрі вели до другого поверху.

– Вандал, – меланхолічно усміхнулась Зоря та трохи мерзлякувато запахнула накидку.

Айяр у відповідь тільки знову легко посміхнувся та вже машинально підняв руку, щоб провести долонею по максимально короткому їжачку рудого волосся. На жаль, обстригтися йому було набагато швидше, ніж Ларису обростати.

– Він взагалі відчуває якусь особливу нелюбов до цих архітектурних надлишків, – пирхнула Симона та з ностальгією додала. – В академії він також проломив баляси одним пришелепком, котрий вирішив з мене насміхатися.

Зацікавлено глянувши на подругу, Зоря відчула як в душі трохи потепліло. Нехай їй і не дуже подобався цей світ, але вона була рада, що в подруги тут є такі друзі.

– Це в нього, певно, від дядька. Той був прекрасним зодчим, він спроєктував та слідкував за побудовою головного міського храму Матері-Хранительки. Ритуал якраз буде проходити там.

– Що, правда ваш дядько? – стрепенувшись, здивовано вигукнула Симона.

І поки подруга захоплювалася невідомим Зорі чудом архітектурного мистецтва, дівчину зацікавило інше питання. Замислено поправивши складку рукава блакитної сукні Симони.

– Раз ми згадали про ритуал, давно хотіла спитати… Вибач, Симоно, що перебиваю, та боюся забуду думку.

Запнувшись, чарівниця у відповідь тільки відмахнулася від вибачень. Подруга не дозволяла собі перебивати співрозмовників без приводу.

– Так ось, про що я, – почала Зоря. – Поясніть мені, нащо взагалі все це? Батько у вас ще живий та доволі активний наче, ви як спадкоємці відомі, то нащо взагалі цей ритуал?

За час дороги вона нічого не чула про проблеми короля, зі здоров’ям чи головою, тому не могла зрозуміти, нащо саме зараз той ритуал. Принци ж також не спішили наче замінювати батечку на престолі, тому до чого поспіх?

Вислухавши її, Айяр зробив запрошувальний жест спуститися легендарними сходами нарешті.

– По-перше, король також має право на відпустку, – тихо розсміявся він. – Добре, жарт. У нас прийнята поступова передача влади до спадкоємців, котра починається одразу після ритуалу. Коли проводиться ритуал визначається не нами, це справа долі. Можливо колись якийсь чарівник розкриє таємницю королівського Передбачення, але не зараз.

Замислено почухавши кінчик носа, Зоряна вже машинально підібрала надто довгий край сукні. Не вистачало ще наступити та покотитися шкереберть донизу.

– А якщо те передбачення отримає неповнолітній спадкоємець, король що має дитині трон віддати? – обережно перепитала Зоря.

В цілому вона б не здивувалася й такому розвитку подій. Навіть в їх світовій історії було чимало прикладів дурості в престолонаступництві. А люди всюди люди, навіть якщо вони чаклуни та перевертні.

– Ні, ні, – розсміявся Айяр. – Процес передачі престолу може тривати роками, допоки принци не будуть готові прийняти, а король віддати. Вважай це гарна традиція, пережиток минулого. У нас взагалі кажуть, що в такі періоди у Кальдори чотири голови. Гірше, коли голови три й горе коли дві, бо дві голови зазвичай залишаються, коли король загинув і принци мають сісти на трон негайно. Навіть якщо вони ще не готові до цього.

– Хм… В цьому є логіка, – замислено промовила Зоря та потерла кінчик носа.

Хоча, якийсь недовірливий голос всередині все одно так і підмивав поцікавитися, чи завжди королі віддавали трон добровільно. І чи завжди сини покірно чекали, допоки батечко дозріє. Втім погляд на добродушно усміхненого Айяра змусив прикусити язика. Ні, говорити таке все ж не варто.

Тим паче, що сходинки закінчилися і вони звернули з центрального коридору, кудись вбік, де дівчина помітила декілька фігур, котрі швидко наближалися. Не варто все ж підставляти рудих та Симону. Може пізніше, у галереї, куди вони власне й прямували. Але Айяр чомусь затримав крок та й зовсім зупинився.

Трохи здивовано глянувши на нього, Зоря повернула голову до подруги, але та теж застигла та здивовано округлила блакитні очі так, наче побачила щось неймовірне. Упевнившись, що вона дійсно чогось не розуміє, Зоряна підозріло глянула в сторону двох чоловіків, котрих вже бачила більш виразно та примружила очі. Обидва одягнені в щось темне, невиразне. Той, що йшов на крок за спиною був трохи вищим від супутника, кремезним та смаглявим з акуратно зачесаним назад темним волоссям. Перший на його фоні наче трохи губився, адже був нижчим, трохи вужчим у плечах, та й голена маківка за шлях до Кальдори встигла набити оскому, але саме вона змусила пригледітися більш уважно.

Чоловік ледь помітно посміхався, та варто було порівнятися з ними, як посмішка стала трохи ширшою.

– А ось і втікачі…

Голос чоловіка, м’який та низький звучав наче муркотіння великого кота. А великі кішки, як відомо, це не тільки багато пуху, а й великі пазурі. Тому Зоря трохи збентежено скосила погляд на Айяра, намагаючись вгадати, хто це такий і як реагувати.

Айяр у відповідь лише повинно схилив голову.

– Батьку, я взяв на себе ознайомчу роботу, допоки брат з задоволенням звалив на себе виконавчу. В нього виникло стільки ідей, які б могли доповнити підготовку святкування, що я просто не міг не піти йому на зустріч та не залишити цю справу для одноосібного управління, – смиренно відповів він.

І те було сказано так щиро та відкрито, що Зоря не стримала тихого, трохи нервового смішка. О так, Ларис був у великому захваті від необхідності зайнятися тим, від чого щасливо бігав аж до Вкрайги. На жаль для Лариса, після того, як брат через його необережність був змушений змінити зачіску, відмовити йому у невеликій перерві той не міг. Але Есшата все ж забрав, аби страждати не одному.

Ця думка майнула у свідомості швидко, її витіснила інша. Та, що змусила так і завмерти.

Батько?

То це…

– Так, я бачив його захват, – розсміявся чоловік та перевів погляд до дівчат. – Що ж, панянки, дозвольте представитися: Іграрій Фарга. Я батько цих телепнів.