Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Краще б її привезли мішком та залишили десь лежати в стані коматозу. Відчуваючи, як від нервового напруження починає трохи сіпатися око, Зоря спробувала вичавити з себе привітну посмішку. Якось вона не очікувала що в коридорі під час прогулянки вони зустрінуть цілого монарха. Та ще й що того клятого монарха вона не впізнає! Хай би йому грець, хоч би корону носив!

Паніка спалахнула в грудях несподівано та різко підкотила до горла. Наче в неї вже був досвід знайомства з доволі знаковою людиною для цілого світу, але тоді до вечері у пана Іринея вона бодай морально приготуватися встигла, а тут нате, намалювався.

Зате Симона спочатку просяяла яскравою посмішкою, трохи зашарілася та швидко присіла у реверансі.

– Вибачте, ми трохи розгубилися! Я Симона Гілочка, це Зоряна Манжелій, – дзвінко відрапортувала вона, за що Зоря відчула гарячу вдячність.

Сама вона тільки-тільки почала повертати душу з п’ят та не відчувала себе спроможною зображати копію реверансу. Велика була вірогідність того, що вона просто гепнеться на зад, або епічно полетить носом вперед. Ні, звісно тоді знайомство з ними шановний пан запам’ятає надовго, але все ж в історію краще було увійти, а не влипнути.

Втім Іграрій тільки розсміявся та озирнувся до серйозного супутника.

– Санар, йди вперед, я скоро нажену.

– Пане, у вас купа роботи… – насупився смаглявий з виправкою воєнного та поглядом пуританина на оргії.

– Звісно, можеш навіть додати до купи ще щось з того, що було заплановане на завтра. Я не буду бунтувати проти такого покарання, – поступливо згодився великий монарх.

Настільки поступливо, що Зоря тільки й змогла, що здивовано блимнути. Якось вона не так собі уявляла цілого монарха. Ні, він не справляв враження тюхтія, але… Дивлячись на Іринея вона чітко розуміла, що той може жартувати та посміхатися, але буде вовком собі на розумі та покарання радше буде роздавати, а не приймати. Дивлячись на пана Іграрія дівчина відчула лише якусь дивну тривогу.

Чомусь в її уяві батько принців був більш схожим на Лариса, але з того що вона бачила, він радше скидався на Айяра. Втім дівчина швидко себе обсмикнула. Вона бачить його всього декілька хвилин як, а вже висновки робить, наче провела повноцінний аналіз натальної карти та психотипу.

З ледь помітним невдоволенням схиливши голову, смаглявий чоловік схилив голову і все ж залишив свого монарха.

– Відповідальні помічники – то велике щастя і велике прокляття, – коли той все ж зник на сходинках, якими вони тільки но спустилися, зітхнув Іграрій.

– Боюся, що він таємно скаржиться на невідповідальне керівництво, – з ввічливою посмішкою помітив Айяр.

Вигнувши брову, Його величність неголосно розсміявся.

– Твоя правда… Та я все одно його вже прогнівив, тому ризикну затриматися та познайомитися з чарівними паннами. Симоно, я багато чув про вас від синів. Радий тому, що в них є такий чудовий, вірний та чарівний друг як ви.

Знову зашарівшись, Симона посміхнулася та скромно опустила погляд. Похвала від самого короля, від батька її друзів наче подарувала їй маленький крила. Схопившись, вона поспішила завірити чоловіка, що то для неї його похвала найвища честь.

Скинувши руку, король зупинив новий реверанс та тільки знову посміхнувся дуже теплою посмішкою. З нею ж повернув голову і до Зоряни.

«Палимося, ой палимося…» – сумно подумала дівчина, розуміючи, що натхнення у її виразі обличчя ледь вистачає на тремтливий каганець.

– А ви хранителька Передбачення… Несподівано, зізнаюся, – повільно промовив він.

Погляд золотавих очей повільно ковзнув по ній наче в сумнівах, як правильно варто говорити та поводити себе.

– Для мене також. Та я сподіваюся, що через це не виникне ніяких проблем з передачею передбачення, – гранично ввічливо відповіла Зоря, нащось намагаючись впіймати його погляд.

Що вона хотіла там побачити чи прочитати? Нащо їй взагалі те потрібно, яка їй різниця, хто стоїть біля керма цієї чужої, незнайомої їй країни? Навіть якщо її перша підозра виявиться справедливою та з монархом щось не так – яке їй діло?

Це хотілося нагадати собі, вбити у свідомість, але Зоря могла лише з тяжким зітханням змахнути лушпиння слів. Хай би там що, їй вже не все одно. Її це буде тривожити, допоки вона не упевниться, що помилялась, адже тут живуть ті, кого вона знає, з ким познайомилася, хто був доволі непоганими перевертнями.

І дай Боже, щоб вона помилялася.

Погляд Іграрія все ж піднявся до обличчя дівчини. Трохи розгубленого, але це не заважало темно-синім очам дивитися так… Посмішка чоловіка поблякла, наче він побачив щось в тих очах. Блимнувши, Іграрій ледь помітно хитнув головою та швидко взяв себе в руки.

– Що ж, радий знайомству. Ви до картинної галереї?

Це запитання було адресовано вже Айяру, котрий кивнув у відповідь.

– Так, складете нам компанію? Такого оповідача як ви нам ще пошукати.

– Підлесник!

Остаточно струсивши мить заціпеніння, Іграрій знову розсміявся та зробив широкий жест, запрошуючи дівчат пройти вперед. Власне, йти довелося не то, що далеко, по коридору всього з двадцять кроків до високих дверей, прикрашений витонченою різьбою. Втім, увагу одразу привернули зовсім не двері.

– Ого, ви теж рудий… – спантеличено пробубніла Симона та одразу тихо зойкнула, коли король знову засміявся.

Втім, йому пощастило ще, що першою заговорила саме Симона, а не Зоря, котрій на гадку прийшов вислів трохи крутіший. У затінку коридору, праворуч від дверей висіла картина, на якій було зображено близнюків. Молоді чоловіки, яскраво руді, одягнені в однаковий темний одяг, стояли по обидва боки трону. Спершу Зоря навіть вирішила, що це Ларис з Айяром, але швидко зрозуміла, що помилилася.

Кольором волосся та очей вони з близнюками на портреті, звісно, були схожі, але ці двоє були іншими. Різкіші риси обличчя, інший розріз очей, навіть зачіски. Виявлялося у зараз лисого, як колінка монарха у молодості були розкішні кучері.