Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Серед пліток мені особливо не сподобалася одна вкрай дурна. Вірніше, мені не сподобалася реакція народ по тавернах на неї.

– Що ще?

Здавалося, що він був готовий до всього, що мав сказати Волелюб. До підтвердження найгірших варіантів того, що було лише здогадкою. Але, вочевидь, до того, що хотів сказати Волелюб він готовим не був.

Настільки не готовий, що Волелюб навіть відповів не відразу. Повільно пригладив сиві вуса, підбираючи слова, перш ніж заговорити.

– Угода з песиголовцями. Це все поки на рівні пліток, але деякі надто вже горлопанисто захищають ідею, адже Ордора багата на корисні копалини, деревину…

Голос старого вовка потонув в тріску. Деревина підвіконня, на яке опирався Северин зім’ялася під пальцями чоловіка, вискалилася світлими голками щепи. Стиснувши зуби, чоловік на мить просто завмер. Слова співрозмовника пролунали як гуркіт того самого обвалу, під котрий йому колись не пощастило потрапити.

– Вони забули, що ці тварюки творили в роки Великої навали?

Голос пролунав трохи хрипко. Не зважаючи на те, що Северин вже давно не був наївним хлопчам, деякі речі його все ще до біса дивували. Як можна забути кров, горе, тисячі смертей, котрі приніс цей ворог до їх дому. Адже багато перевертнів були дітьми того часу, дехто зі старшого покоління ще пам’ятав ті жахи. То чому ж той страшний урок забувся?

Цього разу Волелюб похмурнішав та з роздратуванням смикнув себе за лівого вуса. Що він міг сказати? Він і сам чудово розумів емоції вихованця, але він своє обурення вже пережив.

Повільно вдихнувши повітря, Северин підняв руки, витягаючи пальці з розтрощеної деревини. Цього він не очікував. Це було найгірше з того, що він міг уявити. Чітка лінія, котру крок за кроком вибудовували під носом дійсного монарха. Лінія, яка вела у безодню.

З песиголовцями не може бути вигідного миру. З тими почварами, котрі ладні жерти все, що тільки бачать, неможливо вкласти довгостроковий мир.

Але можливо використати їх як силу, без котрої не обійтися при перевороті. І цього Його величність не міг не знати, але все ще йти до нього прямо було ідеєю дурною.

Зате можна поговорити з Лайяром та натякнути на деякі проблеми. Натякнути і придивитися… Надто струнка схема викликала все ж деякий сумнів.

– Волелюб, зустрінешся з дядею Тодиром, скажи нехай допоможе тобі. Я хочу, щоб ви з’ясували все, що можете про сіть Лаяра. Я хочу знати про старших принців, їх ходи та зв’язки все, що можна дізнатися у максимально короткий термін.

Промовляючи це, Северин струсив з одягу щепу та неквапливо поправив комір сорочки. Перш ніж звертатися до старших принців з обуренням він хотів би упевнитися, що вся та струнка ланка випадковостей та пліток то не їх рук справа.

У битві за владу зазвичай використовуються всі можливі засоби. І те, що знайомий йому лис виглядав і діяв іноді як дурень могло бути нічим іншим, як витонченою грою.

– Добре, добре. – трохи втомлено відповів Волелюб та примружив очі, дивлячись на Северина. – А ти до палацу все ж сходи. Там сьогодні якраз є дехто, з ким ти хотів би зустрітися.

Цього разу посмішка була настільки яскравою та щирою, що Северин підозріло спробував пригадати всіх, кого він міг би зустріти в палаці. Спробував, та ледь стримав бажання ще більше спохмурніти. Замість всіх можливих союзників та родичів на згадку прийшла тонка дівоча постать. Вперто блиснули сині очі, насторожено схилилася стрижена голова з червоними пасмами.

Ось її він не хотів би бачити найближчим часом, бо навсправжки боявся, що не стримається і придушить. Безголове дівча! Тільки він повірив, що та знайда може бути розумною та стриманою, якщо на неї нічого не тисне, аж на тобі!

Коли вона раптом полізла до Шалара, Северина ледь навиворіт не вивернуло від шаленого бажання вовка перекусить спершу змія, а після і цю дурепу. Ніякої поваги до його праці! Він її старався берегти від дурості супутників, не дав навіть ризикувати з експериментальними перев’язками на перевалі, все робив сам, а вона… А вона лізе рахувати зуби дракону!

Від роздратування щока чоловіка все ж нервово сіпнулася. Ні, все ж треба було заспокоїтися. В нього є куди більш важливі справи, ніж дурість однієї дівки. Головне не зустріти її та все буде гаразд. Величезний палац, яка взагалі вірогідність того, що вони перетнуться?

Мізерна.

Наостанок коротко кивнувши Волелюбу, посмішка котрою стала ще більш хитрою, Северин швидким кроком покинув кімнату. Зустріти свого засланця та до палацу.

І тільки коли за ним тихо прикрилися двері, старий вовк тихо розсміявся й також піднявся на ноги.

– Отже, зустріч з нареченою буде для тебе несподіванкою… Що старі, що малі. Нащадки всі в тебе, Іриней. Такі ж вперті дурні. Може це нас і врятує.

Життя в палаці виявилося… Казково незручним. Умивання зі срібного глечика над тацею, розкішні купальні, котрі Зорю звісно естетично захоплювали, але практично вона була за індивідуальний санвузол. На другий день перше враження стало остаточним, закріпилося і дівчина тихо зітхнула.

– Я коли писала фентезі, якось не замислювалася, скільки класних штук створили у нас і настільки все це крутіше за магію, – неголосно промовила вона.

Симона, котра взяла подругу під руку, тихо пирхнула та докірливо глянула на неї. Настільки, що на якусь мить Зоря навіть відчула в’яле ворушіння совісті. На Симону палац справив неймовірне враження. Весь вчорашній та частину сьогоднішнього дня дівчина була наче зачарована, жадібно роззираючись по сторонах. Ось і зараз, коли Айяр зазирнув до подруг з пропозицією провести екскурсію Симона згодилася одразу.

Справедливості заради, Зоряна також не була особливо проти. Коли ще доведеться побувати у такому місці, але сприймати ці нескінченні височенні коридори, розкішні вітражі та червоні килимові доріжки як дім не вдавалося. А тим часом для Айяра це був саме дім.

– Саме тут Ларис колись проламав баляси. Батько був трошки незадоволений. Ламати сімейне майно нахабами не вкладалося в його розуміння правильного виховання.