Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 17. Нові місця, нові історії

Зима у Фарзі була набагато м’якшою ніж у Вкрайзі, а через день після прибуття такої строкатої компанії подорожніх ще й почалася відлига. Спостерігаючи за краплями води, що раз по раз зривалася з крижаних бурульок даху Северин очікував. Будинок роду Зорей у Фарзі не вирізнявся нічим особливим. Побудований з сірого каменю без помпезності дорогої ліпнини та всієї тієї мішури, котру так полюбляли жителі столиці Кальдори.

І котра так сильно дратувала око Северина. Власне його дратувало все з моменту прибуття сюди. Рід Зоря не сидів склавши руки, двоюрідний брат, котрий був активним учасником Магічної ради, приніс першу невтішну звістку.

Збій порталів, котрий вартував життя багатьом чарівникам та подорожнім, звісно, зівсібіч дослідили, розглянули і забули про нього. Масштабна проблема, котра повинна була б збурити всі магічні кола досі бурлила хіба в окремих ділянках того казанка. Казанка, у котрий вправно та обережно доливали холодну воду, відволікаючи увагу на інше.

На святкування оголошення Передбачення, на дивну хворобу, що прийшла з подорожніми з боліт Зільви. На все, що завгодно, все, що не мало ніякого сенсу та ваги. І це не могло не хвилювати.

Якщо хтось так нарочито відвертає увагу від проблеми, отже хтось хоче прикрити хвости. Надто вже вчасно почали збоїти портали, біди з котрими не знали ніколи. Принаймні, якщо у того, хто відкривав прохід руки та голова росли із запланованих природою місць.

Поки це було лише на рівні здогадок, але Северин не вірив у збіги. Принаймні такі збіги. Портали почали збоїти через декілька днів після того, як Лайяр з охоронцем та подругою покинули цей світ. А може почали б і раніше, коли б про нічне відбуття спадкоємців було відомо заздалегідь.

Чим більше Северин роздумував над цим, тим більше схилявся до вкрай невтишних висновків. Висновків, з якими було б непогано звернутися до того, хто б мав помітити все це. Але, на жаль, навіть те, що він член роду Зоря не давало йому права лише з підозрами вимагати відповіді від монарха.

А ось з доказами можна й спробувати.

Ця думка вже не вперше приходила до чоловіка. Саме тому він вчора до опівночі просидів з братом, розбираючи все, що встиг зібрати той та плануючи, що ще можна зробити. Вірніше, вирішуючи, наскільки він може ризикувати й тут Северин мав вирішувати сам. Інтерес роду Зоря може викликати небажані наслідки та поставити під удар багатьох вірних їм перевертнів та чаклунів, але… Але та небезпека, що розливалася нудотно-солодким ароматом гнилі у повітрі вимагала негайних та швидких рішень.

Вони мають ризикнути.

Вони мають поспішати.

З роздумів та згадок довелося вийти несподівано. Скрип двері змусив стрепенутися та озирнутися. Власне він затримався у вітальні, очікуючи одного вже зі своїх вовків, кого він відправив до Фарги ще декілька років тому, але яскраво посміхнувся йому трохи інший вовк.

– Вийшов би, подихав повітрям. До палацу зазирнув, – Волелюб з посмішкою стряхнув з сивого волосся сніг.

Куди він завіявся Северин міг тільки гадати, але коли вже повернувся то можна було розраховувати, що прийшов він не з пустими руками. Старий вовк певно зібрав щось цікаве для вихованця. Саме тому Северин у відповідь лише ледь помітно вигнув брову в нескінченно терплячому виразі обличчя. Ще б відчувати насправді той спокій, котрий він так бездоганно відігравав.

– Що ти дізнався?

Цокнувши язиком, Волелюб похитав головою. Здається ще трохи й він би сказав щось натхненне про кепське виховання молодих вовчат роду. Втім так само швидко як сцена почалася, так і закінчилася. Припинивши насмішкувати, чоловік посерйознішав.

– Походив я тут серед народу. Послухав, попитав… – почав він та повільно пригладив вуса. – Коротше, раніше Лайяр та Шалар майже змагалися у зборі курйозних ситуацій з панянками та дуелями. Плітки про їх походеньки веселили люд, та й взагалі робили принців трохи ближчими. Тут тобі й любовні походеньки, але й битими бували, за спину батька та матері не ховалися. Це мені один давній знайомий розповів. А зараз говорять геть інше.

«Магічна рада, народ… Це вже не жарти й не те, що можна було б пропустити повз вуха. Куди дивиться Його величність?» – спохмурнів Северин та кивнув старому перевертню, запрошуючи продовжити розповідь.

Той тихо зітхнув та опустився у крісло. Все ж він вже був не молодим і ноги вимагали перепочинку.

– Настрої народу змінювалися поступово і не за раз, це почалося це ще рік тому. Але як результат зараз всі плітки про Лаяра сприймаються гостро та несхвально. Всі пустощі – незрілий розум, історії з дівками – ганьба трону, програші в дуелі – ганьба роду і так далі.

– А Шалар з Аларом? – уточнив Северин, хоча і без того знав уже відповідь.

Знав і ладен був голосно вилаятися, але замість цього раптом вловив одну думку.

Таємниче відбуття Лайяра з компанією вночі. Треба дізнатися, хто назначив саме цю дату. Чи можливо, що до Його величності вже можна не йти, що лис все ж не дурень. Якщо так тоді все ще гірше. Якщо він все це бачить та не бажає втручатися, отже і розгрібати те варево, котре ось-ось може почати викіпати він не допоможе.

– Останній рік Шалар не відзначився ні одним гучним скандалом. Алар в такому взагалі не бере участь, тому симпатії народу зараз на рівні «ось молодші принци гідні спадкоємці сім’ї, не те що ці».

Слова Волелюба тільки підтвердили те, що вже і так розумів Северин. Втім радості це не принесло. Чим більше фарб додавалося до картини, тим більш тривожною вона виглядала.

Передчуття, котре почало тривожити ще у Вкрайзі знову болісно вжалило свідомість. Дід все ж мав рацію, він поїхав до зміїного кодла. Єдине, з чим старий Зоря помилився – розміри проблеми, до якої вони влипнули.

– Та це ще не все, – трохи почекавши, обережно промовив Волелюб.

У відповідь на насторожений погляд Северина чоловік вже майже винувато посміхнувся. Ось тільки радості в цій посмішці не було, а погляд залишався похмурим та серйозним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍