Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Господар Вовчої Гори, Нія Козач 📚 - Українською

Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

384
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Господар Вовчої Гори" автора Нія Козач. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 144
Перейти на сторінку:

– Ти ніколи не була моєю власністю, – його голос був спокійним і навдивовижу приємним. – І ніколи не будеш.

 Я спантеличено кліпала, не розуміючи, у чому підстава.

– Ти вільна, Мілено! – Велеслав був настільки близько, що я чула його запах, він пахнув м’ятою і ледь уловимим ароматом соснової смоли.

Він не виглядав загрозливо, випромінюючи цілковитий спокій, і я мимоволі вірила йому, хоч і розуміла, що це не може бути правдою. Щось тут не так.

– Можеш покинути мій палац завтра зранку, – продовжував він. – Я виділю тобі охорону, адже ходити моїми лісами самотою дуже небезпечно.

– Ти зараз серйозно? Це не чергова витівка, щоб познущатися з мене? – здоровий глузд підказував мені, що все не може бути так просто.

 Він усміхнувся, але усмішка не торкнулась очей.

– Я абсолютно щирий, – відповів.  

 Мене знову накрили почуття, але цього разу це було полегшення. Яскравий промінчик надії почав розвіювати похмурий туман у моїй душі. Дивлячись у неймовірні очі Велеслава, я вірила йому.

– Велеславе, я…

– Ніколи більше не називай мене так, – його голос прозвучав трохи загрозливо, а на обличчі проступило роздратування, і я мимоволі зіщулилась. – Моє ім’я – Вогнеяр!

 Я відійшла від нього, опустивши погляд.

– Вибач – прошепотіла.

 Він повернувся, щоб іти.

– Вогнеяре, – покликала я, нарешті усвідомивши своє становище.

Князь зупинився біля дверей і обернувся. Мою увагу раптом привернув невеличкий срібний проблиск на його грудях. Я ковзнула поглядом туди і миттю забула все, що хотіла сказати. Це було неможливо, та тим не менш, я бачила це на власні очі: на його шиї висів мій кулон з вовчим слідом.

– Ти хотіла щось сказати? – запитав він після довгої мовчанки.

 Я вичавила з себе подобу посмішки й тихо промовила:

– Дякую.

Він посміхнувся у відповідь, і на цей раз посмішка була щирою. Та мене не цікавило більше нічого, крім амулета. Ось воно, моє спасіння! Так близько й водночас так далеко. Нащо мені йти кудись, якщо все, що треба зробити, це забрати кулон. Плани несподівано змінилися.

1 ... 86 87 88 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господар Вовчої Гори, Нія Козач», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Господар Вовчої Гори, Нія Козач"