Кіра Найт - Дух життя, Кіра Найт

На моєму обличчі зʼявилась легка усмішка і дівчина подалась ближче, але одним рухом я відкинув її назад на простирадло і різко перевернув на живіт. 

— Лежи тихо і не сіпайся.. - прошепотів я їй на вухо, ледь його прикусуючи. - Ти ж не хочеш, щоб сюди прибігли відьмаки, здійнявши тривогу? 

— Ммм.. а вони теж доєднаються? - з легким стогоном запитала дівчина. 

Загарчавши я відвісив сильний ляпас по її дупі, але за мить застиг, почувши солодкий стогін і відчувши як стегна піднялися вище, замість того щоб ховати їх. 

Їй це подобається не менше ніж мені. 

Тіло дівчини саме реагує на мене і я відчув як ніжні стегна з рожевим слідом від долоні піднялись вище і почали тертися об мене, покачуючись. 

Більше ніяких заборон. Не для мене. Не сьогодні. 

Промінь світанкового сонця пробився крізь вікно і впав прямо мені на обличчя. Я звик кудись поспішати, бігти, збиратися, навіть битися. Але зараз на це було все одно. 

Я потягнувся на ліжку, шукаю свою кохану поруч, але ліжко було порожнє. 

Чорт. 

Прокліпавшись, я роззирнувся. Замок відьмаків, на підлозі бойове спорядження, а біля дзеркала в кутку стоїть дівчина в татуюваннях, заплітаючи волосся в косу. Памʼять потроху повертала події вчорашньої ночі. 

— Куди збираєшся? - я зробив зусилля над собою і сів на ліжку. Ковдра впала мені на пояс, змусивши здригнутись від протягу холодного повітря, яке гуляло замком. 

— У справах. - вона перекинула волосся на спину і затягнула ремінці на спорядженні. 

— Коли повернешся? - я сонно потер очі. 

— А ось це вже тебе не стосується. - вона усміхнулась, дивлячись скоса на мене через дзеркало. - До речі… 

На хвилинку відволікшись, Роуз похлопала себе по кишенях штанів та куртки і нарешті засунула руку в одну із них. Діставши звідти декілька купюр вона кинула їх мені. 

— Це що? - я насупився і нерозуміюче втупився в гроші. 

— За вчорашню ніч. - вона знову поправила волосся і потяглася за курткою. - Щоб ти не вважав, що це було в обмін на твій порятунок. 

— Я що, повія по твоєму?! - мої очі в мить спалахнули вогнем. 

Та як вона сміє?! Я Чистий з древнього роду, а вона… вона.. Точно, я згадав хто вона. Але це було до біса грубо, люба, і тобі прийдеться вибачитись за це..  

— А хіба ні? - вона обернулась до мене і насмішкувато скинула брову, склавши руки на грудях. - Людей за гроші ти вбиваєш, а трахатись за гроші твої збиті моральні норми тобі не дозволяють? 

— Що ти собі, бляха, дозволяєш?! - я швидко підвівся з ліжка і за крок опинився поряд з дівчиною. 

— В наступний раз краще зупинись на вбивстві. - вона поклала руку мені на щоку і легенько поплескала по ній. - Це в тебе виходить значно краще. 

Швидко роззирнувшимь вона вийшла з кімнати, залишивши мене наодинці з моїм гнівом. 

Чорт забирай, я вбʼю її! Схопивши рушник і вибігши слідом я побачив як вона швидко йде коридором. 

— Ти, бляха, охреніла?! Тобі життя не дороге?! - прогарчав я. 

— Не дуже. - відповіла дівчина, махнувши мені рукою. 

З-за рогу вийшла команда Пазурів Дракону і застигла на місці, побачивши цю картину. 

Та щоб вас всіх диявол грав! 

Гримнувши дверима я повернувся і кімнату і знову впав на ліжко.

Я проклятий! Жінка, якою я хочу володіти, викликає в мене бажання вбити її на місці!