Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Значить, вимітайся! — гаркнула Клавдія. — Геть з мого дому! Йди жебракуй! Геть!! — крикнула та, а Віра  хутко схопила кілька речей та сумку. — Побачимо, як довго ти протримаєшся сама. Все одно повернешся до того, що робила. Бо більше нічого ти не вмієш, Віро. Зі мною ти хоча б була б в безпеці, а так- хто знає, які клієнти тобі трапляться. Може, питання з дитиною вирішиться саме собою, — знову реготала, дивлячись на дівчину, яка була з нею довгі роки. Дівчину, яка вважала її рідною, а Клавдія…а Клавдія мала  її за цінну іграшку. Засобом досягнення своєї помсти чоловікам, засобом, який мав повернути їй усе, що в неї забрали. 

— Я …більше ніколи ні з ким не буду, окрім цього чоловіка! - без вагання в голосі знову заявила Віра. 

— Ага, я вже чула це, Віро. Чула. – говорила жінка, відкриваючи вхідні двері. 

— Дуже скоро ти повернешся і благатимеш про допомогу. І я допоможу, бо ж твоя названа мати, хіба ні? 

“Побачимо, Віро, як довго ти протримаєшся. Однаково прийдеш до мене. Однаково робитимеш те, що я скажу! Бо без мене ти ніхто! Без Артура ти ніхто! Без грошей всі ми ніхто! А я спостерігатиму, як багато ти зможеш….ти лише мале налякане дівчисько, яке я знайшла у лайні. Захотіла знову такого життя? Та, будь ласка…можеш пригадати все.”

Двері гучно закрилися, але ще гучніше гупало Вірине серце. Господи, що ж їй робити? Спершу знайти житло, роботу, щоби повернути витрачені на неї кошти Клавдії й нарешті стати вільною. 

“Я зроблю все, але більше не повернуся до того, що робила. Я буду вірна своєму вибору. Я більше ніколи й з ні з ким не буду, крім тебе…Артуре!” — проговорила рішуче Віра, коли двері зачинилися. 

Бо ця дитина - то не просто мрія Артура….ні, то і її мрія. То її життя, це її шанс на щасливе життя, на інше життя. Шанс стати жінкою, а не повією.. Шанс усе змінити. Якщо і народжувати від когось, то лише від людини, яку кохаєш. Тоді все зможеш…все пройдеш. І навіть, якщо й доведеться починати все спочатку, з самого дна…Вона зможе. Вона зможе…

###