Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Паршивка! — вдарила її по обличчі Клавдія, — Ах ти ж погань! Та ти ж вагітна! 

Так, вагітна! Але зовсім не так реагують на вагітність мами, зовсім не так! 

— Вставай! — знову стала зводити дівчину Клавдія, — Хутко вставай! – тягла дівчину, кидаючи на софу. — Сідай ось тут, а я в аптеку по тест. Чекай! Ще цього мені бракувало!! — злісно шипіла, виходячи з хати.

Віра ж сиділа в заліпленні. Долоня сама мимоволі потяглася до живота. Це було неминуче…що ж…

— На ось! – з порогу шпурнула Клавдія Вірі тест на вагітність. — Йди роби, хоча я і так  бачу, що ти вагітна. 

Дівчина тремтячими руками взяла тест. Хвилювання накочувало раз за разом. Крок за кроком. Кілька хвилин і результат…

— Що там? — нетерпляче гупала у двері Клавдія, — Відчиняй, — розгнівано ввірвалася, вириваючи тест з рук, — Я так і знала! — шпурнула його додолу. — Негідник! А ти чим думала?? Чи сказала, що не можеш мати дітей і зовсім голову втратила. Вставай!!

— Навіщо? — злякано запитала Віра.

— Поїдемо до лікаря! 

— Навіщо? На облік стати? 

— Геть дурна чи що? Ось це виривати з тебе? — відповіла жінка, тицяючи рукою в живіт, — Якщо ще не пізно!

— Я нікуди з тобою не поїду! — заперечила Віра, хапаючись за живіт.

— Поїдеш! — схопила її Клавдія, — І причому негайно! 

Що робити? Що ж їй робити? Як захистити себе і …дитину?! 

— Не стовбич! Збирайся. 

Віра мовчки переодягалася. Подумки молилася про диво. Дитину свою вона не віддасть. Ні вона не дасть її скривдити.

— Їдемо, якщо зібралася. 

Дорога до лікарні здається тривала вічність. УЗД, огляд і вердикт лікаря — вагітність тринадцять-чотирнадцять тижнів. 

— Вітаю вас, ви справді вагітні. Плід розвивається добре, серцебиття хороше, — радісно говорив лікар, обстежуючи Віру. Він, мабуть, і не здогадувався яка то була приємна звістка для неї, і наскільки жахлива для Клавдії.

— А ви, будете бабусею? Кого чекаєте? Внучку чи внука? 

— Нікого, — обірвала Клавдія, — Якщо все добре, то закінчуйте. 

Віра неохоче звелася, витираючи живіт від гелю серветками. Страх і сумніви клубочилися у ній, заставляючи рвучко дихати.

— Лікарю, мені потрібно переговорити з вами віч-на-віч, так би мовити. 

Віра вийшла в коридор. Нерозуміння і невідомість лякали її. Ну не прив'яжуть же її силою до столу і не стануть живцем виривати дитя, чи стануть? Боже, як же страшно! 

— То я так розумію, вагітність небажана? — чула Віра неприємну розмову.

— Правильно розумієте! Дитини ніхто не бажає. Якщо можна, ми хотіли б зробити аборт прямо сьогодні. Гроші не проблема, — холодним голосом різала слух Віри Клавдія. Жорстока жінка, яка ж вона безсердечна.

— Я бачу, що гроші для вас не проблема, але є інша проблема. Термін занадто пізній для аборту…на жаль…але…

— Але??? — нетерпляче перебила Клавдія, 

— Але за певними медичними показами його можна робити й на пізніх термінах, — на мить зупинився лікар, підтискав губи, а Клавдія ще більше нервувала.

— Але що…кажіть вже!

— Я оглянув вашу доньку. Схоже, у неї були проблеми зі здоров'ям у минулому. Якщо їй зараз зробити аборт, вона більше ніколи не зможе мати дітей…та й для здоров'я це може мати катастрофічні наслідки. Навіть є ризик летального випадку для обох…

А от цього Клавдія точно не чекала. Аж лице перекосилось від злості. Стільки місяців буде втрачено через дурне серце. Ненавиділа! Вона Артура просто ненавиділа. 

Віра ж притислася до стіни. Страх поволі відступав, щоб накотити з ще більшою силою. 

— Мою доньку зґвалтував якийсь негідник, і тепер вона  носить його дитину…— промовляла слова з такою злобою, що здавалося лице її розсиплеться на друзки.

— Вибачте, дуже сподіваюся, що вам допоможуть у поліції, але я б не радив вам ризикувати життям своєї доньки.

Клавдія розлючено вийшла з кабінету і втупилася у Віру. Та стояла непорушно, твердо витримуючи її погляд. 

— Занадто пізно для аборту! Я не можу тобою ризикувати! Слухатися у всьому мене. Кімнатний режим, прогулянки тільки зі мною. І дієта! ще не вистачало, щоб тебе рознесло, як корову яку. А потім, як народиться, вирішимо куди його…Зрештою, я сама винна! Дозволила залишитися з ним надовше і ось що з цього вийшло! Та ти геть здуріла! Я розумію, що цей телепень хотів дитину, але ти …ти чим думала, скажи? Хоча можеш не відповідати, і так ясно яким місцем думала!!

— Це моя дитина, і я нікому її не віддам! Я теж її хочу.

— А ти, Вірочко…теж моя дитина…і я не збираюся тебе нікому віддавати.

Мовчки їхали в машині. У вухах Віри гупало. Термін уже не маленький, але, може й добре, що так, що Артур нічого не знатиме…інакше не залишив би її, не відчепився б! Вона і сама вірила в те, що не здатна, що не достойна, що не повинна. Але якщо це диво таки з нею відбулося, значить, надія є. Поки буде Клавдія, життя їй з Артуром не буде. Тож, вона якось сама…поки що сама.

— Термін ще невеликий, ти ще можеш працювати. Тож, поки живота ще не дуже видно, працюватимеш! Деяким чоловікам подобаються маленькі животики у жінок, тож… - говорила щось своє Клавдія, але Віра навіть і думки не припускала про те, щоб бути з кимось. 

Мовчки зайшли в оселю. Віру знову знудило. Живіт зводило у спазмах від голоду та страху. 

— Ось глянь на фото. Зустрінешся з цим чоловіком сьогодні о восьмій вечора…, — монотонно говорила жінка, не зважаючи на Вірині страждання.

— Я здається сказала, що ні з ким крім мого нареченого більше не спатиму…

— Кого? — розреготалася Клавдія, — Нареченого?? Та ти для нього лише помилка…ніхто…минуле, яке він намагається забути. Думаєш, якщо він залишив тобі ось це колечко, — Клавдія боляче схопила руку Віри, — То ти все ще його наречена?? Ти ніхто, що без мене …що без нього…

— Я більше ні з ким не буду, крім Артура!…, - твердо запевнила Віра. Здавалося слова Клавдії її геть не зачепили, не зломили, а лише навпаки - зробили її ще сильнішою, витривалішою, незламною. Погляд дівчини був таким впевненим, що навіть Клавдії стало моторошно.