Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

48

 Емір.

 

Я стояв біля вікна кабінету, вдивляючись у нічний міський пейзаж, але навіть тисячі вогнів мегаполісу не могли заспокоїти ту бурю, яка вирувала всередині мене. Кожен м’яз був напружений, як натягнута струна. Відколи я побачив Саліма — живого, цілою і неушкодженого — єдина думка пульсувала в моїй голові: «Як? Як це можливо? І головне — чому? Чому він тут, у моєму офісі, поруч із Лейлою? Чому вони разом, і що взагалі відбувається?»

 

— Що ви собі дозволяєте?! — вибухнув я, обертаючись різко до них.

 

Салім сидів у кріслі впевнено, розслаблено, як ніби це була його власність. Лейла стояла поруч із ним, тримаючи руки на його плечах, наче робила заяву про свої права. Вона не виглядала переляканою чи розгубленою — навпаки, її обличчя випромінювало холодну впевненість.

 

— Я маю право! — відрізала Лейла, навіть не намагаючись змінити тон.

 

— Право? — я гучно засміявся, хоч цей сміх був швидше схожий на злий рик. — Право тримати мого сина у коханцях? Право приховувати від мене, що він живий? Це твоє “право”?

 

Лейла не змигнула й оком. Її погляд був холодний, мов лезо ножа.

 

— А ти, Еміре, не відгороджуй себе від усього. Я все пам’ятаю і все знаю. Відразу, як ти поїхав до цієї хвойди, ти залишив мене! — її голос змішався з відчаєм і злістю. — Ти пішов до неї, навіть не спробував пояснити.

 

— Вона? Хвойда? — я зробив крок до неї, але зупинився, коли Салім нахмурився. Він мовчав, але його присутність буквально кричала про те, що він готовий діяти. — А ти слідкувала за нею? Щоб з’ясувати, що вона повія, так? І що ж ти зробила? Замість того, щоб прийти до мене, ти вирішила грати в ігри? Втягнула мого сина в цей цирк?

 

— Я попереджала її, щоб вона поїхала! — різко вигукнула Лейла. — Я сказала їй, щоб вона зникла, але вона не послухала! І тепер… тепер питай у неї, що відбувається тут!

 

Лейла хитро відвела розмову, намагаючись відвести увагу від себе. Її слова звучали зневажливо й зловісно, а тон — майже переможно.

 

— Не перекладай на неї свою провину, Лейло, — відповів я, стискаючи кулаки. Від злості пальці тремтіли. Я бачив, як вона зупинила погляд на моїй руці, але не відступила.

 

— Салім, — я звернувся до сина, намагаючись приховати біль і розпач. — Що це все значить? Чому ти з нею?

 

Він підняв голову і вперше зустрівся зі мною поглядом. Його очі були чужими, холодними, наче в нього не залишилося нічого людського.

 

— Тому що ти ніколи не бачив мене таким, який я є, — сказав він тихо, але кожне слово було наче удар. — А вона бачила. І не лише бачила — вона допомогла мені вижити.

 

Це знову був удар. Мої думки плуталися, я не міг повірити власним вухам.

 

— Вижити? — я зробив крок назад, намагаючись зрозуміти, що це означає. — Ти мав би бути… ти загинув у тому вибуху!

 

— А ти перевіряв? — його голос був спокійним, але зловісним. — Ти навіть не намагався.

 

Ці слова вдарили сильніше за будь-який фізичний удар. Я відчув, як у скронях пульсує, як наростає гнів.

 

— Скажи мені прямо, Лейло, — я повернувся до неї, намагаючись тримати себе в руках. — Що ти задумала? Що ти плануєш і на чому ти зупинешься?

 

— Ти справді хочеш знати? — запитала вона, нахиляючись ближче до Саліма. — Але ти не готовий почути правду, Еміре.

 

— Я вже бачу правду, — відповів я, стискаючи зуби. — Ви обидва граєте у брудну гру, і я це зупиню.

 

Я ледве стримував себе. Лють кипіла, як перегріта вода в чайнику, який от-от вибухне. Погляд Саліма був прямий, нахабний, наче він мав право на щось більше, ніж жалюгідне виправдання.

 

— Як ти наважився? — Мій голос зірвався на крик, і я навіть не намагався його стримати. — Обдурити всіх, обдурити мене? Ти хоч розумієш, що ти зробив? Що ти накоїв, чорт забирай?

 

Він посміхнувся. Посміхнувся! Наче я говорив про якусь дитячу витівку, а не про зраду та обман, які перевернули все з ніг на голову.

 

— Розумію, — відповів він спокійно, навіть трохи зухвало. — я все життя розумів лише одне: гроші, які мають належати мені, я ніколи не побачу в цій родині. Ні ти, ні твій статус, ні твої зв’язки мені б цього не дали.

 

— Тобто ти інсценував свою загибель? — я зробив крок до нього, стискаючи кулаки. — Щоб що? Сплутатися з моєю дружиною? Вбити мене? І що далі? Заволодіти усім?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍