Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Розділ 18. Знайти короля

Що знайти короля буде непросто Кіран зрозумів ще на підході до замку. Що ближче до нього, то світліше ставало в парку, тим більше звуків розбавляло похмуру напружену тишу.

Замок гудів сотнями голосів, брязкотів музикою і горів безліччю святкових вогнів. Поки народ божеволів від хвилювань, готовий по першому знаку кинутися на академію, щоб роздерти ненависних некромантів, аристократія веселилася.

Свято було в самому розпалі, коли біля одного з вікон з'явилися дві скуйовджені фігури химер. Ледве переводячи подих, Анна уривчасто вилаялася, коротко, майже відчайдушно розсміявшись.

– І як його знайти?

– Може цей? – приречено припустив Кіран й проводив поглядом пару в масках, що пропливла повз них у вальсі.

Шумів маскарад. У той самий день, коли їм так сильно потрібно було знайти короля, у палаці був триклятий маскарад. Але не це стало головною проблемою. І навіть не артефакти, що гасили більшість заклинань, які були хоч трохи сильнішими за побутові.

– Анько, а ти взагалі знаєш, як виглядає король?

Розуміючи, що сенсу вдивлятися у миготіння різноколірних масок немає, обережно уточнив Кіран. Коли вони навчалися тут, при владі був прадід нинішнього короля. Хоча горе-трійка студентів і тоді не знала, як виглядає той, чиї розкішні сади вони періодично обносили.

Промимривши щось невизначене, Анна ляснула себе по кишені й витягнула золоту монету. І нехай у монетах Дейри було трохи менше золота, ніж належало, але мужній профіль короля суттєво компенсував цей недолік.

Скептично вивчивши гордовитий профіль короля, Кіран іронічно вигнув брову.

– Сперечаємося на цю ж монету, що насправді це жовчний іпохондрик з лисиною?

– Сперечаємося, що ті, кого завербував марракш, знають його не по монеті, а в обличчя?

Скривившись, Барс тільки клацнула пальцями, нашвидкуруч творячи пару масок. Потрібно було якнайшвидше відшукати короля, але як? Адже не смикати кожного зустрічного з питаннями на кшталт: «А чи не знаєте ви, який із цих чортів головний?».

Ця ж думка відвідала й Кірана. Втім, судячи з того, як блиснули його темні очі, він був не проти піти й таким шляхом. Швидше навіть «за». Може без результату, зате з веселощами та безліччю вдячних слухачів.

Втім, цій думці втілитись у життя так і не судилося. Простягнувши братові одну з масок, Анна раптом стрепенулась.

– Стривай! Та сьогодні ж вихідні. Бастіан відпрошувався з Аттаром додому! Напевно вони десь тут!

– Хм… Тоді шукаємо принца та рудого дракона. Ну, це вже легше.

Сяйнувши яскравою посмішкою, чоловік затягнув стрічки маски, першим пірнаючи у бічний прохід, щоб розчинитися серед гостей свята. Суперечка і так зайняла надто багато часу.

Не стала марнувати часу і Барс, майже відразу за братом пірнаючи у вир веселих дворян. У це строкате море кольорових стрічок, яскравих шовків та потворних масок найрізноманітнішого виду.

У першу мить химера навіть трохи розгубилася, приголомшена цим ураганом фарб і звуків. Але незабаром вона стрепенулась і акулою прорізала натовп, вправно лавіруючи між людьми. Їй потрібна була найгучніша парочка і навряд чи вони могли залишитися непоміченими.

І некромантка мала рацію. Трохи звикнувши до шуму, вже на другому колі по залі Анна почула вибух гучного сміху звідкись із боку балкона, наполовину прихованого темними портьєрами.

Четвертому принцу та принцу сусідньої держави належало б поважно розкланюватися з гостями десь на видному місці. Але Анна прекрасно знала своїх учнів і чудово розуміла, що картини вихованих благородних принців побачити їй не вдасться.

Поправивши маску, вона одразу рішуче відсмикнула портьєру вбік. Світло, відразу осяяло затишну картинку балкона і персонажів, що завмерли в відверто карикатурних позах. Бастіана з пляшкою вина й Аттара котрий з лінивою посмішкою обіймав пару чарівних близнючок.

– Якого мракобіса вам треба?

Скривився Аттар, поцілувавши в щоку спершу праву дівчину, а потім і ліву, щоб не почувала себе обділеною.

– Іди геть, – спершись спиною об баляси балкона, простяг уже порядком захмелілий Бастіан.

Глибоко зітхнувши, Анна швидко озирнулася на зал, щоб ніхто не вирішив приєднатися до цього міжсобойчика.

– Так, діти... Зараз я на кілька хвилин стану вам матір'ю рідною. І на цих правах проведу виховну бесіду.

Рішуче зробивши крок уперед, Барс без особливої сором'язливості й вагання виштовхала геть обох дівчат. Ті встигли обурено пискнути, але куди їм було тягатися з дорослою химерою.

Особливо цілеспрямованою химерою, яка твердо має намір витратити на виховання не більше як хвилину і отримати з цього максимальну користь.

– Майстер, – здивовано видихнув Аттар, який був трохи тверезіший.

– …! – здивувався Бастіан, який через хміль не встиг відцензурити враження від зустрічі.

Скривившись, розуміючи, що на умовляння цих малотверезих тіл доведеться витратити чимало часу та сил, Барс скинула руку. Коротке плетіння від похмілля цілком підходила під розряд побутових і жінка щиро сподівалася, що захист його пропустить. Плетіння зірвалося з кінчиків пальців сріблястою іскоркою, що канула в небуття.

Чи воно так подіяло, чи, може, несподівана зустріч з дорогим викладачем, який уже не раз доводив, що за свавілля може всипати по перше число, але погляд Бастіана миттю прояснився. Швидко підвівшись із місця, він поспішно зіштовхнув пляшку з широкого поручня балкона.

Судячи зі здавленого крику знизу, королівський дар не оцінили, але всі троє вдали, що люта лайка знизу їх не стосується.

– Ми ж нічого такого… – улесливо посміхнувся Бастіан.

Застигнутий зненацька, він на якийсь час десь втратив свою звичайну маску гордовитої незалежності.

Скривившись, Анна тільки різко хитнула головою.

– Бастіане, послухай мене уважно. Мені треба дізнатися, як виглядає твій батько. Йому загрожує смертельна небезпека, – швидко і чітко промовила вона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍