Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

ясними небесами, тим часом на всіх нас насувається справжнє

пекло з цього Відхилення-від-норми.

Нічого не втямивши, Басія тільки покивав головою. Еймос

посміхнувся йому й розтлумачив:

— Оті вежі й рóботи, чоловіче. Він має на увазі оте

інопланетянське лайно. Схоже, дещо з того прокидається.

— Я оце надсилаю повідомлення на «Росі», аби вони

перекинули цю новину далі, в ООН і раду ОПА, — провадив

Голден. — Моя рада така, щоб усі перенеслися на орбіту якомога

швидше. Я прошу надати мені диктоване надзвичайним

становищем командування над «Ізраелем» та «Барбапікколою», аби легше було провести цю операцію.

— Нічого ж такого не відбудеться, — м’яко мовив Басія.

— Нелегко спонукати всіх прийняти таке рішення, — визнав

Голден. — Але я вмію переконувати людей. І коли я матиму

загальне командування в моїх руках…

— Вони не рушать з місця, — сказав Басія. — Люди вже

проливали кров за цю землю. Гинули за неї. Ми залюбки

вбиваємо одне одного, аби лишатися тут, і ми твердо, як один, станемо й дамо бій усьому, що захоче нас прогнати звідсіля.

— Але це за умови, що хоч хтось тут лишиться, — сказав Еймос.

— Атож, звісно, — погодився Басія. — За такої умови.

Розділ вісімнадцятий. Голден

Мертрі та його безпекова команда перетворили маленький

складаний охоронний форпост на справжню фортецю.

Внутрішні стіни оббризкали піною, що вбирає енергетичні

викиди, а з вигляду — геть мов збиті вершки. Але був то

справжній антибалістичний бар’єр, спроможний увібрати-погасити й вогонь невеликої зброї, й легкі заряди вибухівки.

Проти однієї стінки поставили велику клітку, щось мов

кулеметне гніздо, але містилося в ній лише кілька рушниць.

Позаяк Голден не знав точно, скільки зброї привезла безпекова

команда, то й не міг визначити, на добре то чи на зле.

Мертрі сидів за невеличким столиком, на якому лежав його

ручний термінал. Він відкинувся назад у своєму кріслі, заклавши руки за голову, а по його обличчю блукала якась

непевна усмішечка. Вигляд він мав людини, яка прихопила собі

весь час, який тільки є на світі.

— Чи не пустили ви повз вуха те, що я вам сказав: люди

задумали перебити вашу команду? — запитав його Голден.

— Хотіла б я, щоб ви перестали вживати оте слово! — сказала

Керол Чівеве. Вона наполягла на тому, щоб бути присутньою

при всіх зустрічах Голдена й людей КЕХ, і здавалося: то цілком

розважливе прохання. Хоча тепер, коли її люди змовилися

напасти на цих і тих, це скидалося більше на безпековий ризик.

— Перебити? — повторив Мертрі. — От слово «тероризм»

гарно звучить. А «людовбивство», як на мене, має якийсь

законницький призвук. Претензійне воно.

— Стривайте, — поспішився Голден випередити Керол, яка й

собі хотіла відгукнутися на знущальну іронію Мертрі. — Негайно

відкиньте оцей ваш тон. Моя здатність не зважати на ваші

дражнилки має свої межі. Це вже не переговори про права й не

дискусія, хто на кого напав перший.

— Ні? — перепитав Мертрі. — То що ж воно тепер таке?

— Це вже йдеться про мою засторогу щодо того, що ось-ось

станеться.

— Засторогу, — знову повторив Мертрі.

— І ви тут ніяке не начальство, — докинула Керол і свого

камінчика в Голденів город. Але Голден притлумив

роздратування, викликане тим, що ті двоє начебто злигалися, аби ще дужче ускладнити йому життя.

— Нещодавно змінилися дві речі, а третя — ні, — сказав він, силкуючись зберігати приязний тон. — От-от станеться

ескалація насильства, а ми все ще хитаємося на краю вибуху

всеохопної стрілянини — війни між колонією та КЕХ. Друга річ

становить чи не більшу загрозу: пробуджується інопланетянська

живність, залишена на цій планеті.

— А що воно за та, котра не? — поцікавився Мертрі.

— Що?

— Що за третя річ, котра не змінилася?

— Право, — відказав