Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

відповів йому усмішкою. Лиса його маківка блідо сяяла під

молочно-білим світлом магазинських ламп. Сидячи на своєму

стільці, охоронець нахилився трохи вперед, і це був начебто

цілком природний, не загрозливий рух, але Басія укмітив, що, мовби випадково, Еймосова правиця опинилася ближче до

зброї.

Досі ж він і не помічав подібних деталей. Куп із Кейт, і ще все

оте насильство останніх кількох місяців украй загострили його

відчуття — настільки, що потенційне насильство ввижалося

йому повсюди. Коли він дивився на Еймоса, йому видалося, що

його враження зовсім не хибні.

Підносячи руки догори, він сказав:

— Капітане Голдене! Можете ви вділити мені хвилинку вашого

часу?

Голденова голова сіпнулася вгору, на обличчі — вираз подиву

й ляку. Басія був цілком певен, що не він викликав страх у цього

чоловіка, але що могло стати джерелом того ляку? Мертрі з

кехівськими кілерами? Невже хтось інший уже встиг застерегти

Голдена — сказати про планований напад міщухів?

— Прошу! — мовив Голден. Той вираз страху вже мов вітром

здуло з його обличчя: зник миттєво, як і прийшов. Показуючи

на один із порожніх стільців біля стола, капітан запитав: — Чим

я міг би допомогти вам?

Еймос не сказав нічого — тільки усміхався своєю непевною

усмішкою. Басія сів, пильнуючи, щоб руки його лежали на

стільниці, на виду у всіх.

— Капітане! Я прийшов застерегти вас.

— Від чого? — зразу ж запитав Еймос. Голден не сказав нічого.

— Є тут одна група. Та сама група, що напала на кехівську

охорону й перебила її всю якраз перед вашим прибуттям. Вони

планують десь за пару днів перебити й решту безпеківців.

Можливо, навіть завтрашньої ночі.

Голден з Еймосом швидко перезирнулись.

— Ми передбачали щось подібне, — сказав Голден. — Але

найважливіше не це…

Басія не дав йому договорити.

— Вони планують і вас убити.

Голден іще більше випростався, не встаючи зі стільця.

— Мене? Навіщо ж їм захотілося вбити мене?

— Сподіваються так послати певний месидж, — вибачливим

тоном пояснив Басія. — А ще їх розлютив контроль КЕХ над

вибухівкою.

— Я ж казав тобі, — мовив Голден Еймосові. — Добрий

компроміс ставить усіх дибки.

Ніяк не збирався Басія таке вчинити, але хапонув пляшку зі

стільниці й припав до горлечка, зробив добрячий ковток.

Либонь, то було щось із тих припасів, що Голден з Еймосом

прихопили з собою, бо виявилося воно куди ліпшим віскі, ніж

будь-що з того, що могла доп’ясти собі колонія. Воно приємно

зігріло йому і горлянку, й нутрощі, але ж не заспокоїло так, як

він того сподівався. Він посунув пляшку назад, до Еймоса, але

той здоровило зупинив його.

— Візьми, братику, це з собою. Бачу, тобі воно потрібне.

— Що ви збираєтеся зробити? — спитав Басія Голдена.

— Стосовно планованого вбивства? А нічого. Це не має

значення, бо всі ми залишаємо планету.

— Ми всі?..

— Ми евакуюємо всіх, що на планеті. Всіх-усіх. Усіх і кожного.

— Ні, — мовив Басія. — Ніхто з нас не подасться звідси геть.

Куди нам тепер! «Я помагав убивати людей, аби залишатися

тут!»

— Ох, реальність така, що треба всім утікати, — сказав Голден.

— Щось дуже лихе коїться на цій планеті, й воно ніяк не

пов’язане ні з поясанами, ні з людиноненависницькою

охороною корпорації.

Басія ще смокнув із пляшки. Алкоголь починав розмивати

його зосередженість, але тривога лишалася на тому ж самому

рівні.

— Я не розумію.

— Хтось тут жив задовго до прибуття людей, — почав

пояснювати Голден, описуючи правицею у повітрі коло. Басія не

зразу й дотямив, що Голден має на увазі не магазин. — Чи вони

пропали, а чи подалися деінде, але вони лишили по собі чимало

всякої всячини, і декотрі з тих чудиськ нині прокидаються.

Отож, хоч ми колись-якось