Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він розпружився в її обіймах, дозволив собі на хвилину
почутися убезпеченим та коханим.
— Басе! — шепнула Лусія йому на вухо.
«Не кажи нічого такого, що зіпсувало б цю хвилину!» —
подумки заблагав він.
— Фелсія відлітає шатлом на «Барбапікколу». Зараз. Цього
вечора. Я дала їй дозвіл.
Басія відхилився, тримаючи Лусію на відстані простягнутої
руки.
— Вона робить… що?
Лусія насупилась і вхопила його за плечі.
— Відпусти її!
В її голосі прозвучала й нотка погрози.
Басія визволився з її обіймів і зірвався на рівні ноги. Лусія
гукнула його, але він уже мчав дорогою до посадкової
платформи — так швидко, як тільки дозволяли йому ноги.
Полегшення від того, що він переконався: шатл усе ще стоїть
там, було таке могутнє, що він мало не зомлів. Один з
електричних візків колонії продирчав повз нього, мало не
збивши з ніг поночі. Кузов візка був повен руди. Отже, вони все
ще довантажують шатл, і він має ще час.
Фелсія стояла за кілька метрів від трапа, в кожній руці по
валізі, й щебетала з пілотом. Стояли вони посеред яскравого
кола, яке малювали робочі прожектори корабля, і темно-оливкова її шкіра немовби жевріла. Її чорні коси вільними
хвилями спадали їй на чоло й на плечі. Її очі були широко
розплющені — отже, говорить про щось таке, що її хвилює.
Тієї хвилини його дочка була така гарна, що Басії аж заболіло в
грудях. Та ось вона помітила його, й усмішка осяяла її личко. Не
встигла Фелсія й слова мовити, як Басія згріб її в обійми й міцно
обняв.
— Тату! — мовила вона, з тривогою в голосі.
— Та ні, донечко, все гаразд, — похитав він головою, все ще
притулившись до її щоки. — Не для того прибіг я, щоб тебе
зупиняти. Я просто… не міг відпустити тебе, не сказавши тобі до
побачення.
Чиї ж це сльози на його щоці? То Фелсія заплакала. Узявши
доньку за плечі, відштовхнув від себе, щоб роздивитися її
обличчя. Його маленька дівчинка, геть доросла вже, а плаче в
його обіймах. І він мимоволі побачив ту чотирирічну дитинку, якою вона колись була: як вона тоді плакала, бо впала й забила
колінце.
— Тату, — здушеним голосом промовила вона. — Я так
потерпала, що ти зненавидиш мене за те, що я поїду геть. Але
мама сказала…
— Ні, дитинко, ні! — Басія знову обняв її. — Ти вирушай, а коли
дадуть кораблеві дозвіл вирушити, лети собі на Цереру й стань
лікарем, і май фантастичне життя.
— Чому?
«Тому, що тутешні люди вбачають у твоїй смерті засіб виграти
бій за громадську думку. Тому, що я втратив усіх дітей, яких
тільки міг утратити. А ще тому, що я не можу допустити, аби ти
побачила, як мене зрештою заарештують…»
— Тому, що я люблю тебе, дитинко, — сказав він натомість. — І
тому, що я хочу, щоб ти поїхала і вразила, підкорила світ.
Востаннє донька обняла батька, й на оцю єдину хвилю все у
все світі стало на свої місця. Басія дивився, як вона підіймалася
трапом нагору, як перед люком зупинилася, обернулась і
помахала йому рукою, і ще й послала повітряний поцілунок. Іще
простежив, як повантажили останню тонну руди у вантажний
трюм. Подивився, як шатл піднявся у повітря, ревучи й
видихаючи хвилі жару.
А тоді він повернувся до містечка, аби розшукати Голдена.
* * *
Голден з Еймосом сиділи в крихітному барі магазину. Еймоспив і пильнував кожного, хто тільки заходив у двері. Склянку він
тримав лівою рукою, а його правиця ні на мить не віддалялася
від пістолета, що висів у нього на поясі. Голден щось швидко
друкував на своєму ручному терміналі, що лежав на столі.
Обидва чоловіки мали напружений вигляд.
Басія підійшов до них — усміхаючись, киваючи головою і
тримаючи долоні рук відкритими й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.