Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

– Гхм ... – Прочистив горло Архонт цілительства і посміхнувся. – Це не актуальне питання, пане Дубровський. По-перше, тому що настільки різнопланове посилення для виконання того, що ви задумали, вам навряд чи знадобиться. А по-друге, у вас не вистачить на це коштів. А в борг давати людині, яка нехай і має такий унікальний дар, я поки не збираюся. З тієї простої причини, що всі наші домовленості досі на словах, а не на ділі. Чесно кажучи, я навіть не знаю, як вам удалося мене переконати в успіху своєї авантюри. Зізнатися, найбільше надії на ваш унікальний дар, але…

– Зрозумів вас. Що ж, справедливо. – Хмикнув я. – Ми поки що один одному ніхто і ви мені дійсно нічого не винні. Тут ви маєте рацію. Але не маєте рації в іншому. Мені є чим відплатити.

– Цікаво дізнатися…

– Скажіть, містере Гао, – перебив я голову клану, сам здивувавшись своєму нахабству, – ви ж вмієте зчитувати образи при відкритому контакті?

– Звичайно, пан Дубровський. – Лише тонкий підкол на тему польського закінчення мого прізвища і ніздрі, що злегка здригнулися, показали, що Архонт злегка психанув. Його, мабуть, уже сотні років ніхто не наважувався перебивати. – І що за образ ви хочете мені показати?

– А це ви мені скажіть, лікарю. – Сказав я з усмішкою, зловив погляд мага і активував Очі.

– Bù kěnéng shì![1] – Від несподіванки цілитель перейшов на свою рідну мову. Але треба віддати належне його колосальному дипломатичному досвіду. Він одразу взяв себе в руки.

– Це ж плетіння Танцю Хуа То!

– Так, це воно. Заклинання масового воскресіння клану бога-хірурга. Без прив'язки до членів клану. Без прив'язки до його дітей-Напівбогів. Вільна розробка першого сина Хуа То – Напівбога Ван Хуа То. Вважалася загубленою близько двох тисяч років.

– Тисячі вісімсот п'ятдесяти трьох років, якщо бути точним. – Пробурмотів Вей Гао, продовжуючи невідривно дивитися в мої очі.

– Так, Очі теж показали цю дату, але кому потрібна точність забуття, коли заклинання вже з нього повернулося, правда? – Я посміхнувся магу і погасив Очі. – Впевнений на тисячу відсотків, що у вас фотографічна пам'ять чи щось біля того. Я б собі таку точно зробив, якби я був цілителем. Тож, гадаю, схему ви вже запам'ятали. Залишається лише практикуватися і, власне, воскресати. Рятувати людей. Хоч чужих, хоч своїх. Вам вирішувати. Сподіваюся, це досить вагома плата, пане Гао?

– І навіть більше, пане Дубровський. – Фанатичний блиск в очах стародавнього мага, здатного тепер оживляти народ натовпами, трохи вщух. – Що ж. За такий дар для мого клану… Для всього Китаю… Зроблю все, що в моїх силах. – І тут маг розплився у багатообіцяючій усмішці. – А в них, повірте, дуже багато.

[1] Не може бути! (розм. кит.)