Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

— Добре.

— Якщо ще щось знадобиться, то звертайся.

У Феліції більше прохань не було, але у Фірніета одне малося.

— Ваша Величносте, є невеличка проблемка…

— Кажи, Фірніете.

— Справа в тому, що Феліція вагітна, а вона все ще студентка Лідевана, а я викладач. До кінця навчального року це буде помітно. А ви знаєте, що такі речі не схвалюються в академіях.

— І коли ви тільки встигли? — хмикнув Імператор. — Що ж, ваш випадок винятковий. Я думаю, щоб не було розмов, Феліція отримає диплом про закінчення без подальшого навчання. Необхідним знанням ти і сам її навчиш. Я так розумію, у Феліції теж є інтерес до зіллєваріння?

— Так.

— Тоді проблем не буде. Вона отримає диплом разом із усіма, але відвідувати заняття не зобов'язана. Я особисто зв'яжуся з ректором Лідевану, щоб вирішити це питання.

— А чи можу я відвідувати бібліотеку? — Феліції не хотілося кидати навчання.

— Ти можеш відвідувати імператорську бібліотеку у мене в палаці. Там набагато більше книжок. Я тобі навіть виділю вчителя на допомогу. Але академію краще не відвідувати, щоб уникнути пліток.

Феліція не стала наполягати. Вона розуміла, що краще їй займатиметься самостійно. Привертати увагу вона не хотіла. Подякувавши Імператору за допомогу, Феліція знайшла очима архімагесу Тіррену і підійшла до неї.

— Архімагесо Тіррено, я можу попросити вас знову перенести мене на Землю і назад? Востаннє.

— Звичайно, люба, — старенька тепло їй усміхнулася. — Я з радістю тобі допоможу, але завтра. Мені треба відновити сили.

— Звісно.

Вранці наступного дня архімагеса Тіррена знову створила портал на Землю. Разом із Феліцією та Фірніетом вирушили і Сатірови. Їм потрібно було зібрати речі, що залишилися вдома. Натискаючи на дзвінок біля дверей своєї старої квартири, Феліція більше не відчувала тривоги, вона знала, що їй тут раді.

— Ти повернулася! — двері їй відчинила Аліса.

— Я ж обіцяла, — Феліція міцно обійняла сестру.

Ірина теж була рада бачити свою падчерку. Влаштувавшись на кухні з чаєм та печивом, яке вчора спекла Ірина, вони довго дивилися одна на одну, не наважуючись заговорити. Феліція хвилювалася, боячись, що мачуха не захоче покидати Землю, але вона мала з нею поговорити. Серце її почало битися швидше, ніби намагаючись вирватися з грудей. Руки трохи тремтіли і Феліція стиснула їх у кулаки, але так, щоб це не було помітно. У горлі встала грудка і, здавалося, що слова, які вона має вимовити, застрягли десь глибоко всередині.

Думки металися, як рій бджіл, перебираючи всі можливі варіанти закінчення розмови. Феліції шалено хотілося, щоб Ірина погодилася на її пропозицію, але вона розуміла, що магія для мачухи — щось дивне і далеке, навіть страшне. Феліція старалася заспокоїтися, але щоразу, коли вона намагалася зібратися з думками, хвилювання знову накочувало, як хвиля. Живіт скував неприємний холодок і їй довелося глибоко вдихнути, щоб хоч трохи заспокоїтись.

Феліція знала, що ця розмова важлива і від неї залежить багато чого. Возз'єднається вона зі своєю сім'єю чи вони розлучаться навіки? Феліція не була впевнена, що захоче постійно переміщатися з Велланії на Землю, тим більше найближчими роками їй буде не до цього — весь свій час вона витрачатиме на дитину. Секунди тяглися і з кожною з них напруга зростала, поки Феліція не відчула, що більше не може відкладати. Вона зібралася з духом, зробила останній глибокий вдих і, нарешті, зважилася почати, сподіваючись, що її голос не здригнеться.

— Ми позбулися загрози у Велланії. І тепер я хочу покликати вас із собою. Тільки не перебивай мене, Іро, — помітивши, що Ірина хоче щось сказати, Феліція її зупинила. — Дай я розповім тобі все.

— Говори.

— На вдячність за мою допомогу Імператор готовий наділити вас обох магією і надати вчителів. Ба більше, у Велланії вам не потрібно турбуватися про майбутнє. По материнській лінії я походжу з королівського роду. Тамтешня рідня вже визнала Сатірових і допомагають їм облаштуватись. У тебе також усе буде. У вас з Алісою буде гарне, цікаве життя. Що думаєш?

Аліса не змогла стримати емоцій і заверещала від захоплення.

— Мамочко, ну будь ласка! — благала вона. — Давай підемо з Феліцією! Я хочу чаклувати! Це просто неймовірно!

Ірина усміхнулася, дивлячись на дочку, але все ж таки не могла так просто зважитися.

— Твоя пропозиція дуже приваблива, Феліціє, але ж у мене тут батьки, сестра, друзі, робота, зрештою. Я звикла до такого життя, мені буде складно перебудуватися і жити за законами магії.

— Ти завжди зможеш повернутися, Іро. Як я. Тільки мені потрібно буде освоїти портальну магію, щоб не напружувати щоразу архімагесу Тіррену.

— А квартира? Просто взяти і кинути її?

— Можемо віддати її твоїй племінниці. Думаю, вона буде рада з'їхати від батьків.

Ірина поринула в роздуми. Сумніви розривали її зсередини. Думки металися, зважуючи всі «за» і «проти», і кожна з них здавалася водночас правильною та помилковою. Вона боялася зробити невірний крок, розуміючи, що від цього рішення залежить все її життя. Серце тягнуло в один бік, розум в інший, і в голові панував хаос. Невпевненість заповнювала свідомість, роблячи вибір ще складнішим, і вона вагалася, побоюючись наслідків. Ірина і хотіла б погодитися, але розуміла, що це рішення принесе надто глобальні зміни у її життя. Вона була не готова до таких змін, але…

Зустрівшись поглядом із дочкою, в чиїх очах яскравим сонцем сяяла надія, Ірина зрозуміла, що є лише одне рішення.

— Що ж, Феліціє, — Ірина усміхнулася. — Я згодна. Давай спробуємо.

Аліса знову заверещала на всю кухню і кинулася обіймати свою маму. Ірині насилу вдалося її заспокоїти і посадити назад за стіл.

— Що нам треба зробити? — насамперед спитала вона у Феліції. — Скільки ми маємо часу, щоб зібратися? І що мені сказати батькам?

Феліція замислилась. У сучасному світі неможливо було сказати, що ти просто переїхав в інше місце, адже люди могли підтримувати спілкування через мобільний зв'язок та інтернет.