Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

Розділ 23

Феліція

Прокинувшись у незнайомій спальні, Феліція виявила поруч Фірніета. Він тримав її за руку, ніжно погладжуючи великим пальцем тильну сторону її долоні. Побачивши, що Феліція розплющила очі, він усміхнувся.

— Ти впоралася, Феліціє, — він нахилився і залишив на її губах легкий поцілунок. — Ми перемогли.

— Але що то був за гуркіт?

— Після того, як вимір Обителі схлопнувся, розлом у палаці, що був пов'язаний з нею, посипався. Тепер у Валідани під палацом яма глибиною метра 3.

— А що Ірфла? Її врятували? — Феліція підвелася й сіла, з тривогою зазираючи у вічі коханого.

— Так. Дем її зцілив. Феллінію та Еділана теж. Люди переміщалися в Обитель не після смерті, а за кілька хвилин до неї, так що незважаючи на те, що вони вважалися мертвими, їх все ж таки можна зцілити. Допомогла Валідана зі своєю енергією, вона підтримала життя в них, поки Дем зцілював Ірфлу. Дем, звичайно, виклався по максимуму, але в нього, як і в архімагеси Тіррени, дар регенерації, він швидко відновить магічний запас.

— Виходить, усі живі та щасливі? — Феліція усміхнулася. Бій із Повелителями добряче її вимотав.

— Саме так. Більше того, зараз Імператор із Валіданою ведуть переговори — вони домовляються про мир. Так як Феллінія повернулася, на Валідану зла не тримає, то і злочину більше немає. До того ж, темної магії більше не існує, тому зник поділ на світлих і темних магів.

— Як це так? — здивувалася Феліція. — Хіба ж темна магія не в крові її власників була?

— Не зовсім. Так, вона передавалася у спадок, поки існувало її джерело, але втративши його, темна магія і сама зникла. Магія не може існувати без джерела, Феліціє, — у голосі Фірніета з'явилися знайомі викладацькі нотки, що викликало у Феліції усмішку. Усі ці насичені події, що сталися за час зимових канікул, змусили її забути, що вона все ще студентка, а він — викладач. — Втративши джерело темної магії, у всіх темних магах знову прокинулася світла магія. Їм доведеться навчитися нею користуватися, забувши про багато звичних для них заклинань і ритуалів. Але вони впораються. Вибору немає.

Феліція кивнула, погоджуючись із Фірніетом. Окинувши поглядом кімнату, в якій вони були, вона запитала:

— А де ми зараз?

— У палаці.

— Я довго провела без свідомості?

— Усього півгодини. Лікар сказав, що ти просто перенервувала і тобі потрібно трохи полежати, відпочити, тому я не став просити Дема тебе вилікувати. Ти ж не хвора, а він і так багато магії витратив: цілих трьох людей рятував.

— Мені вже можна встати? У мене є одна справа до Імператора.

— Звісно. А яка? — Фірніет виглядав заінтригованим.

— Хочу поговорити з ним про сестру з мачухою. Може він дозволить їх забрати до нас і дасть магію? Як гадаєш?

— Ти врятувала Велланію, люба, — Фірніет притяг Феліцію у свої обійми і поцілував у чоло, — і повернула Імператорові сестру. Ти можеш просити все, що завгодно. Ромерік тобі не відмовить. Не посміє.

Повернувшись до тронної зали, Феліція з цікавістю підійшла до розлому: там зяяла величезна темна діра.

— Доведеться робити ремонт, — широко усміхаючись на неї дивилася Ірфла.

— Це такі дрібниці, — Феліція усміхнулася їй у відповідь. — Ти як?

— Жива. Здорова. Без темної магії. Але я навіть рада. Ніколи не подобалося бути злою. То був поганий вплив мами.

— Ну… Вона в тебе жива і вона тебе любить, хай навіть і робить помилки. Моєї ж зі мною немає.

— Але ти її побачила.

— Так, — Феліція все ще не могла повірити своєму щастю: нехай ненадовго, на кілька хвилин, але вона змогла поговорити з мамою, обійняти її. — То була найкраща нагорода за перемогу над Повелителями.

— Отже, попереду у нас нове життя?

— Безперечно. І воно буде хорошим.

Дві години по тому до тронної зали вийшли четверо, на яких усі так чекали: Імператор, Валідана і Феллінія з Еділаном. Вони закінчили переговори і зараз готові були розповісти про майбутнє, яке чекало на всіх велланійців.

— Народе Велланії! — Імператор Ромерік І урочисто звернувся до всіх присутніх. — Війна закінчена. Більше немає світлих і темних магів, ми всі світлі тепер і ділити нам нічого. Королева Валідана прощена. Моя сестра повернулася зі світу мертвих, а значить, її нема за що більше судити. Будуть нові закони, а також ми розповімо світові правду про Ерту Етірель. Попереду нова епоха — світла та сповнена надій. З чим я вас і вітаю!

Тронна зала вибухнула радісними вигуками, як тільки Імператор вимовив свої останні слова. Обличчя людей світилися щастям, вони обіймали одне одного, не в силах стримати емоції. Деякі підняли руки на знак перемоги, скандуючи ім'я Імператора та Валідани. Вся зала була сповнена енергією та єдністю, ніби сама радість вплелася в кам'яні стіни та склепіння тронної зали палаца, наповнивши її життям та світлом. Тепер він перестав бути темним палацом. Він перетворився на звичайний палац королеви Етіренії, такий самий, як і палаци на Сутінковому острові та Мідарії.

Вибравши момент, коли Імператор залишився один, Феліція підійшла до нього і озвучила своє прохання. Ромерік і хвилини не думав, відповів їй одразу:

— Звісно, ​​ти можеш забрати свою рідню. Я наділю їх магією. У мене її достатньо. Ти зробила неможливе, Феліціє: ти повернула мені сестру. Ти не уявляєш, як будуть щасливі наші батьки. Вони й мріяти не сміли про таке, — на очах Імператора, серйозного суворого чоловіка, раптом виступили сльози і він міцно обійняв Феліцію. — А я ж, дурень, хотів колись тебе вбити, аби сила Фелли не дісталася Валідані. Пробач мені, Феліціє.

— Все в минулому, Ваша Величносте, — Феліція зніяковіла: сам Імператор просив у неї пробачення. — Я не тримаю на вас зла. І, — Феліції спала одна думка, — чи не треба мені пройти ритуал відв'язки і повернути принцесі її сили?

— Ні. Фелла не вимагає їх назад. Я дам їй нові. У моєму сховищі повинні бути такі ж, якими вона володіла. Тож не хвилюйся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍