Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

Учні, які не пройшли фінального випробування, вклонилися Тобі і подякували йому за навчання. Прощаючись, кожен із них відчував змішані почуття: гордість за пройдений шлях і легкий смуток від розлучення з учителем. Тобі з повагою проводив їх поглядом, знаючи, що вони повернуться у свої села не лише як сильні воїни, а й як люди, які пізнали глибини самопізнання та мудрості.

Троє решти учнів — Рю, монах, і воїн із храму Ямато — з особливою рішучістю готувалися до нового етапу навчання, розуміючи, що тепер їхній шлях стане ще важчим і вимогливішим.

Тобі стояв перед трьома учнями, його погляд був сповнений гордості і поваги. У тиші храму Коя він повільно промовив:

— Ви найдостойніші мої учні. Кожен із вас пройшов через випробування, довів свої вміння та силу духу. Але попереду на вас чекає щось складніше.

Тобі зробив паузу, оглядаючи обличчя Рю, ченця та воїна з храму Ямато. Вони стояли рівно, не виявляючи страху, лише з повагою та легкою цікавістю дивилися на свого вчителя.

— Вам доведеться зробити крок у світ магії та потойбічний світ. Це буде шлях, повний невідомого, шлях, де ви зустрінете не лише ворогів, а й власні страхи.

Його слова були як випробування, перевірка їхньої рішучості. Учні розуміли, що на них чекає щось більше, ніж просто знання бойових мистецтв. Але жоден із них не відступив.

Тобі помітив, як у їхніх очах горів вогонь прагнення, і продовжив:

— Я вірю у кожного з вас. Ваші серця сміливі, а ваші душі готові прийняти цей виклик. Знайте, що шлях, який ви обрали, потребує повного посвячення. Магія катани та таємниць, що я передам, вимагають відданості та готовності до самопожертви.

Він уважно дивився на своїх учнів, намагаючись вловити найменшу ознаку сумніву. Але в їхніх очах був лише вогонь, жага до знань і готовність слідувати за своїм учителем до кінця.

— Будьте готові до того, що цей шлях може вас змінити назавжди. Але я впевнений, що ви впораєтеся. Ви гідні.

Тобі стояв перед учнями, готовими до наступного випробування, але тепер йшлося про щось набагато серйозніше — їхнє занурення в магічний світ, яким мав володіти справжній Зберігач. Він вирішив, що настав час показати їм щось, що змінить їхнє уявлення про зберігання реліквій та давніх артефактів.

— Спершу, — тихо почав Тобі, — я пошлю вас у гробницю скарбів генерала Такахасі. Там ви на власні очі побачите те, що повинен зберігати Зберігач.

У повітрі повисла напружена тиша, і Тобі заплющив очі, поринаючи в глибоку концентрацію. Його руки повільно піднялися, склавшись у складний жест, що нагадував стародавній символ, що передає силу стихій. Він почав вимовляти слова стародавньою, забутою мовою, і його голос набув неприродної, майже потойбічної сили.

— Тайшо але хікай, міцу но екі, камі но вакіцу... — звучав його голос, наче луна з глибини віків. Ці слова мали давню магію, силу, яка скріплювала світи, дозволяючи їм перегукуватися один з одним. Повітря навколо них почало змінюватися, наповнюючись легким трепетом, наче сам вітер підкорився цим словам.

З кожним вимовленим складом простір навколо них почав іскритися м'яким світлом, яке поступово посилювалося, перетворюючись на яскраве сяйво. Учнів охопила потужна енергетична хвиля, яка змусила їхні серця забитися швидше. Тобі сказав останні слова заклинання, і світ навколо них затремтів, розсуваючись, немов межі реальності втратили свою міцність.

— Ко-хіраки, мейкоку-но ікусу! — з цими словами Тобі різко підняв руки вгору, і спалах світла засліпив їх усіх.

Світло було настільки яскравим, що здавалося, ніби воно проникає всередину, очищаючи від усіх сумнівів та страхів. Це було світло істини і сили, нестерпне для непідготовлених очей. Учні заплющили очі, намагаючись сховатись від цього сяйва, але воно проникало крізь повіки, наповнюючи їхню свідомість.

За мить світло почало згасати, і коли вони розплющили очі, то виявили, що знаходяться в зовсім іншому місці. Їх оточував підземний храм, стіни якого були викладені давнім каменем, вкритим загадковими рунами та символами. Повітря було важким і холодним, наче вони опинилися в самому серці землі.

Перед ними височіла гробниця, що охоронялася двома кам'яними воїнами, наче живими, в бою.

ВИПРОБУВАННЯ УЧНІВ 

Коли світло сліпучого заклинання розвіялося, перед учнями постала велична картина підземного храму, де лежали незліченні скарби, приховані від очей звичайних людей. Підземний храм був освітлений м'яким, теплим світлом смолоскипів, укріплених на стінах. Вогонь танцював на їхніх кінцях, відкидаючи тіні, котрі грали на масивних кам'яних плитах підлоги.

Від самого входу йшла стежка, викладена гладкими кам'яними плитами, на кожній з яких були висічені стародавні ієрогліфи, що виблискували у світлі смолоскипів. Шлях вів до вівтаря, на якому стояла масивна, прикрашена різьбленням гробниця генерала Такахасі. Гробниця була виконана із чорного граніту, прикрашеного золотими орнаментами, що зображують сцени давніх боїв та подвигу генерала.

По обидва боки від стежки височіли величезні статуї Будди, виготовлені з чистого золота. Їхні обличчя випромінювали умиротворення і вічну мудрість, а їхні очі здавались живими, наче спостерігали за кожним, хто насмілювався увійти до цього святилища.

Навколо вівтаря та по периметру храму лежали купи золота: монети, зливки, давні прикраси. Серед золота можна було побачити розкладену зброю — мечі, списи та луки, багато з яких здавалися антикварними, але були блискучими, наче щойно викованими. Їхні леза і наконечники сяяли магічною аурою, немов вони все ще зберігали силу своїх колишніх власників.

Серед золота та зброї стояли скрині, багато з яких були прикрашені коштовним камінням. Вони зберігали реліквії і сувої, що мерехтіли в напівтемряві, начебто їхній вміст таїв у собі великі знання та заклинання. Від кожної скрині віяло давниною і таємницею, ніби вони чекали свого часу, щоб передати свою силу новому Зберігачу.