Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

     Ходіння через ці віддалені куточки імперії дало мені змогу побачити різні  обличчя нашого світу. Відновлені міста, що підіймалися з попелу, мальовничі села, оточені зеленими луками та полями, що розстилалися під блакитним небом. Шляхи, що прокладалися через густі ліси, де кожне дерево здавалося сповненим таємниць. Кожен крок в цій подорожі відкривав переді мною нові горизонти, але водночас змушував ставити під сумнів мої власні переконання та рішення.

     Перші зустрічі з ворогом відбулися ще до того, як ми досягли кордону лісу. Це були дрібні сутички з розвідувальними загонами ворога, але кожна з них була сигналом про те, що ми наближаємося до серця темряви. Наші воїни стояли міцно, але справжньою зброєю, що тримала ворога на відстані, стали наші панцерники класу "Володар".

     Ці титанічні машини, всього тринадцять штук, були легендою на полі бою. Кожен панцерник міг знищити сотні ворожих істот за один бій. Їхні парові посилені гармати та катапульти випускали снаряди, що розривалися серед ворожих лав, сіючи смерть та руйнування. Вони були неприступною стіною між нашими воїнами та ворогом, невтомною силою, що виснажувала його ряди.

     У прикордонному форпосту ми знайшли записку, залишену одним з вояків:

"Я вже мертвий і радий цьому. Це був найстрашніший день у моєму житті. Ворог підійшов непомітно, наче привиди з глибин пекла. Ми чули їхні крики ще до того, як побачили їхні постаті. Вони були як витвори найтемніших кошмарів — істоти з гострими кігтями, зіпсованими тілами та очима, повними ненависті. Ми відкрили вогонь, але здавалося, що наші зброї не могли їх зупинити.

   Відчайдушна оборона тривала годинами, але ми не витримали. Вони прорвали наші лінії та вбили кожного з нас. Але найгірше почалося після того... Вони почали з'їдати наші тіла, живцем, наче ми були лише їжею для них. Я прикинувся мертвим, сподіваючись уникнути їхньої уваги, але звуки та вид цієї жахливої трапези назавжди залишаться в моїй пам'яті. Якщо хтось знайде це... будь ласка, помстіться за нас."

    Ця записка стала страшним попередженням про те, що нас чекає в глибинах цього зловісного лісу. Добре, що окрім мене її ніхто не побачив, інакше це б викликало паніку серед воїнів. Хай для них буде загадкою, що тут сталося. Після такого я поклявся собі, що жодна істота не вціліє на моєму шляху.

    Після запеклих і виснажливих боїв на кордоні Забутого Лісу, де ми зіткнулися з невимовними жахами, наші воїни, хоч і втомлені, але сповнені непохитної віри в перемогу, встали на захист нашої землі. Процес вибивання ворогів із їхніх засідок у кордонах Забутого Лісу став для нас справжнім випробуванням сили та духу. Кожен форпост, що ми відвойовували назад, був як крик про допомогу, залишений у часі. Ми пробивалися крізь залізні ворота, що охороняли входи до цих укріплень, та знаходили там не просто сліди битв, але й ехо безлічі людських доль.

    У деяких форпостах нас зустрічали лише тиша та порожнеча, в інших — сцени відчайдушної боротьби. Розбиті стіни, згорілі дерев'яні балки та залиті кров'ю землі розповідали нам історії про останні моменти солдатів, що захищали ці місця до свого останнього подиху. Ми знаходили залишки луків, мечів та щитів, що були свідками жорстоких битв.

    Крізь розриви у землі, де бомби відкрили коріння дерев, ми натикалися на масові могили. Воїни, обійняті смертю, лежали пліч-о-пліч зі своїми ворогами, що підкреслювало безглуздість і жорстокість війни. У деяких кімнатах командування ми виявляли недописані листи додому, що ніколи не були відправлені, та особисті речі солдатів, залишені в поспіху під час евакуації.

    Але серед цієї руїни ми також знаходили свідчення незламності духу наших воїнів. Намальовані на стінах символи опору, залишені для нас як послання: продовжувати боротьбу, не здаватися, вірити у перемогу. Ми розділили наші сили на шість могутніх армій, кожна з яких зайняла стратегічні позиції на периметрі лісу, ставши непрохідним щитом проти темряви, що чатувала в гущавині.

    Кожна армія була непохитною фортецею, готовою відбити будь-яку атаку. Воїни викопали рови, звели барикади з колод та каміння. Панцерники класу "Володар" стояли на передовій, своїми могутніми гарматами готові рознести вщент будь-яку загрозу, що наважиться вийти з лісу. Нічні варти були встановлені, а вартові з факелами та магічними амулетами для зв'язку з Лютером пильно стежили за кожним рухом у темряві. Сигнальні вогні були готові дати знак про наближення ворога, щоб кожен воїн міг стати на захист нашої імперії. А тим часом я з Лютером вирішили одні йти у ліс, на зустріч з Лісним Королем, щоб ми могли використовувати всю свою міць на повну силу, без думки що ми можемо залякати наших людей.

    Я пам'ятаю той день, коли Лютер і я віддали наказ тримати оборону війську, але якщо протягом тижня ми не вийдемо, то просто атакувати усією силою і знищити цей проклятий ліс вщент. Коли ми з Лютером рушили дорогою, яка сама стелилася перед нами, ведучи до Лісного Короля, я не міг не згадати наш спільний шлях. Ми розпочали свій шлях у невеликому селі, де Лютер, колись" слуга" демона і місцевий староста, знайшов свою свободу поряд зі мною. Разом ми зібрали групу відважних супутників, які хотіли покинути прокляте поселення, мріючи про майбутню імперію. Хто б міг подумати, що ми дійдемо до такого...

   Ліс, що оточував нас, був сповнений таємниць і небезпек, але ми йшли впевнено, знаючи, що стоїмо перед величезним викликом — зіткненням з одним з богів пантеону. Наша подорож продовжувалася, ми підходили все ближче до серця цього загадкового лісу, де нас чекав Лісний Король. Кожен крок нагадував мені про наші перші дні разом, коли ми лише починали будувати свою імперію. Тепер, ставши найсильнішими істотами на континенті, ми були готові зустріти свою долю у цій темній гущавині.

   На мить здалося, що час сповільнив свій біг, коли ми ступили на територію, де, як ми вірили, мешкав Лісний Король. Ліс ставав густішим, а повітря наповнювалося древнім відчуттям магії. Ми з Лютером обмінялися поглядами, розуміючи, що наша мета вже близько. Попри невпевненість у тому, що нас чекає попереду, ми були готові зустріти будь-які виклики, адже разом ми подолали стільки перешкод на шляху до цього моменту. І тепер настав час випробувати себе у протистоянні з божественною сутністю, яка охороняла цей древній ліс.