Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

     Нарешті настав час, і ми рушили в дорогу, відправившись назустріч своїй долі. Я відчував, як з кожним кроком нашої величезної армії ми наближаємося до невідомого ворога, який чекав на нас у тіні лісу, але я відчував наче знав його все життя. Наш шлях пролягав через різноманітні міста та села нашої величної імперії, і кожне з них розповідало свою власну історію. У містах, що прилягали до нашого маршруту, люди виходили на вулиці, щоб побачити нашу армію. Їхні обличчя були наповнені захопленням та підтримкою, а в їхніх очах я бачив відблиск моєї власної рішучості. Вони махали нам, кричали слова підтримки та благословення. Це надихало мене та моїх воїнів, нагадуючи нам про те, заради чого ми боремося.

     Проте, коли ми прямували через віддаленіші села, атмосфера ставала зовсім іншою. Тут, далеко від багатства та розкоші столиці, життя було скромнішим, і люди зустрічали нас зі змішаними почуттями. В їхніх поглядах я бачив страх та нерозуміння, адже для них ми були не лише захисниками, а й вісниками наближення війни. Деякі з них стояли на порозі своїх хат, мовчки спостерігаючи за нашим проходом, а інші благали про захист та милість.

     По дорозі ми проходили повз міста та селища, які нещодавно були завойовані та ще відбудовувалися після бурхливих битв. Я бачив, як місцеві жителі намагаються відновити своє повсякденне життя, працюючи на руїнах своїх домівок та вулиць. Це нагадувало мені про вартість війни та про важливість нашої перемоги, щоб припинити подальші страждання.

     У деяких місцях я зупинявся, щоб поговорити зі звичайними людьми. Їхні розповіді про втрати та надії, про страхи та мрії надихали мене. Але водночас, я відчував, як мої думки ставали дедалі більш заплутаними. Чи були мої дії справедливими? Чи варта ця війна всіх жертв? Ці питання відлунювали в моїй голові, але я не міг знайти на них відповідей.

      Ходіння через ці віддалені куточки імперії дало мені змогу побачити різні обличчя нашого світу. Відновлені міста, що підіймалися з попелу, мальовничі села, оточені зеленими луками та полями, що розстилалися під блакитним небом. Шляхи, що прокладалися через густі ліси, де кожне дерево здавалося сповненим таємниць. Кожен крок в цій подорожі відкривав переді мною нові горизонти, але водночас змушував ставити під сумнів мої власні переконання та рішення.

      Перші зустрічі з ворогом відбулися ще до того, як ми досягли кордону лісу. Це були дрібні сутички з розвідувальними загонами ворога, але кожна з них була сигналом про те, що ми наближаємося до серця темряви. Наші воїни стояли міцно, але справжньою зброєю, що тримала ворога на відстані, стали наші панцерники класу "Імперія".

      Ці титанічні машини, всього тринадцять штук, були легендою на полі бою. Кожен панцерник міг знищити сотні ворожих істот за один бій. Їхні магічно посилені гармати та катапульти випускали снаряди, що розривалися серед ворожих лав, сіючи смерть та руйнування. Вони були неприступною стіною між нашими воїнами та ворогом, невтомною силою, що виснажувала його ряди.

      Я відчував, як моя віра в нашу перемогу лише міцніє. Моя власна сила, котра тече у моїх жилах, наче бурхлива ріка, стає дедалі потужнішою. Я відчуваю, як вона наповнює мене зсередини, як вона прагне вирватися назовні.

     Проте разом з цим зростанням сили я відчуваю й певний дискомфорт. Ніби щось темне і невловиме крадеться в глибині мого серця. Моє волосся потемнішало в рази, стало довшим і тяжчим, воно наче тягне мене в землю, немов вбирало в себе темряву ночі і її жахіть. Моя шкіра, яка колись світилася здоров'ям, тепер стала блідою, ніби втратила свою життєву силу. Але найбільше мене насторожують мої очі. Колись вони були ясними, повними червоного світла. Тепер же вони наповнені кров'ю, ніби в них відображається весь біль і страждання, які я несу на своїх плечах і яку несе моя імперія. Ці зміни лякають мене, але я знаю, що не можу дозволити собі зупинитися. Моя місія занадто важлива. Я мушу йти вперед, попри всі перешкоди та власні сумніви. Я мушу боротися за нашу імперію, за наш народ... наш?! Що? місія? Ні... Так... Я не знаю, мені байдуже на імперію... чи не байдуже? Я вже не пам'ятаю чому, але я хочу знищити всіх богів, магію... хочу зайняти найвищий трон пантеону богів, бути там єдиним. Чи важливе мені інше... я не знаю.

     Нарешті настав час, і ми рушили в дорогу, відправившись назустріч своїй долі. Я відчував, як з кожним кроком нашої величезної армії ми наближаємося до невідомого ворога, який чекав на нас у тіні лісу. Наш шлях пролягав через різноманітні міста та села нашої величної імперії, і кожне з них розповідало свою власну історію. У містах, що прилягали до нашого маршруту, люди виходили на вулиці, щоб побачити нашу армію. Їхні обличчя були наповнені захопленням та підтримкою, а в їхніх очах я бачив відблиск моєї власної рішучості. Вони махали нам, кричали слова підтримки та благословення. Це надихало мене та моїх воїнів, нагадуючи  нам про те, заради чого ми боремося.

     Проте, коли ми прямували через віддаленіші села, атмосфера ставала зовсім іншою. Тут, далеко від багатства та розкоші столиці, життя було скромнішим, і люди зустрічали нас зі змішаними почуттями. В їхніх поглядах я бачив страх та нерозуміння, адже для них ми були не лише захисниками, а й вісниками наближення війни. Деякі з них стояли на порозі своїх хат, мовчки спостерігаючи за нашим проходом, а інші благали про захист та милість.

     По дорозі ми проходили повз міста та селища, які нещодавно були завойовані та ще відбудовувалися після бурхливих битв. Я бачив, як місцеві жителі намагаються відновити своє повсякденне життя, працюючи на руїнах своїх домівок та вулиць. Це нагадувало мені про вартість війни та про важливість нашої перемоги, щоб припинити подальші страждання.

    У деяких місцях я зупинявся, щоб поговорити зі звичайними людьми. Їхні розповіді про втрати та надії, про страхи та мрії надихали мене. Але водночас, я відчував, як мої думки ставали дедалі більш заплутаними. Чи були мої дії справедливими? Чи варта ця війна всіх жертв? Ці питання відлунювали в моїй голові, але я не міг знайти на них відповідей.