Вільям Шекспір - Збірка творів

гавань.

Сюди прибувши, він закон порушив,

За що й приречено його до страти.

АНДЖЕЛО

Вони ідуть. Подивимось на страту.

ЛЮЦІАНА

Ти князеві впади до ніг, допоки

Монастиря він не пройшов.

Входять князь і з почтом, Егеон з непокритою головою, кат і варта.

КНЯЗЬ

Нехай

Іще раз оголосять привселюдно:

Як друг якийсь за нього сплатить викуп,

Він не помре; хотіли б ми йому

Допомогти.

АДРІАНА

О князю наш великий,

Обороніть мене від абатиси!

КНЯЗЬ

То доброчесна й преподобна дама;

Не може бути, щоб вона тобі

Якусь вчинила прикрість.

АДРІАНА

О, дозвольте,

Ясновельможний князю наш, сказать вам:

Мій Антіфол, мій муж, якому я,

За вашою порадою, себе

У владу віддала і все, що маю,

В цей згубний день зненацька збожеволів:

Почав безумний вулицями бігать

(А з ним і раб, що збився з плигу теж),

Обурюючи чесних городян,

Вдираючись в їх житла, силоміць

В них персні беручи й коштовні речі,

Все, що подобалось його безумству.

Нам пощастило раз його зв’язати

І відвести додому; я ж сама

Пішла по місту виправляти шкоду,

Якої муж завдав своїм шаленством,

І раптом він, — не знаю, як це сталось, —

Утік од сторожів своїх, а з ним

І божевільний раб його чкурнув.

Ми щойно їх обох зустріли тут, —

З оголеним мечем, несамовито

Накинулись на нас вони й прогнали.

Та ми взяли людей і повернулись,

Щоб їх зв’язать; тоді вони втекли

У монастир, а ми — слідом за ними;

Але замкнула абатиса браму,

Й тепер нас не впускає і не хоче

Ні видать мужа хворого мені,

Ні відіслати з кимсь його додому.

О, накажи, наш князю благородний.

Віддать його мені, щоб я могла

Подать йому потрібну допомогу.

КНЯЗЬ

Твій муж брав участь у моїх походах

І добре воював колись. В той день,

Як ти його господарем зробила

Над власним ложем, дав тобі я слово,

Що я зроблю для нього все, що зможу.

Хай хтось із вас постукає у браму

Та викличе до мене абатису.

Я хочу зразу ж заладнать цю справу,

Раніше ніж піду.

Входить слуга.

СЛУГА

О пані, пані!

Тікайте і рятуйтесь! Мій господар

І раб його, звільнившись, одшмагали

Усіх служниць, а доктора зв’язали

Та й підпалили бороду йому.

А ледь її охоплював вогонь,

Вони лили на нього цілі відра

Помиїв, щоб волосся погасити.

Мій пан навча його тепер терпіння,

Слуга ж тим часом голову йому

Стриже точнісінько, як божевільним,

Їй-богу, пані, як не пошлете

Йому когось негайно на підмогу,

Ті двоє заклинателя уб’ють.

АДРІАНА

Замовкни, дурню! Тут твій пан і раб;

І все брехня, про що ти нам говориш.

СЛУГА

Життям клянусь, що я кажу лиш правду!

Побіг щодуху я, як те побачив.

Він вас розшукував і присягався

Лице вам обсмалити, як впіймає,

І геть спотворить вас, шановна пані!

Галас за сценою.

О, чуєте? Це ж він! Скоріш тікайте!

КНЯЗЬ

Стань біля мене і не бійся! Варто

Приготувати алебарди!

АДРІАНА

Горе!

Та це ж мій муж! Ви свідки всі, що він

З’являється, мов невидимець, всюди;

Ми ж бачили, як щойно муж сховався

За мурами, а це, дивись, вже там;

Цього збагнуть не може людський розум.

Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Правосуду благаю я! Ім’ям

Прислуг моїх тобі в часи минулі,

Я, князю благородний, захищав

Тебе в жорстоких січах і на себе

Приймав від ворога страшні удари,

Рятуючи твоє життя; тож кров’ю,

Яку тоді за тебе проливав,

Я заклинаю, — правий суд вчини!

ЕГЕОН

Як не збезумивсь я від страху смерті,

То бачу сина Антіфола й Дромйо.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Правосуду прошу супроти жінки,

Що сам ти за жону мені віддав;

Вона знущалась з мене, зневажала.

Тії ганьби, що нею я укритий,

Ні здумати, ні уявить не можна!

КНЯЗЬ

Скажи, що заподіяно тобі, —

І справедливий винесу я присуд.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Сьогодні, світлий князю наш, вона

Мене в мою господу не впустила,

Сама ж в той час бенкетувала там

З розпутником своїм!

КНЯЗЬ

То гріх тяжкий!

Скажи, ти так чинила, жінко?

АДРІАНА

Ні, мій добрий князю! И він, і я сама,

Й моя сестра, — обідали ми разом;

Клянусь душі спасінням, все те фальш,

У чому він мене обвинуватив!

ЛЮЦІАНА

Хай більш я не побачу світла дня,

Нехай я не засну вночі, коли

Вона вам не сказала щиру правду!

АНДЖЕЛО

Зламала клятву ти, облудна жінко!

Вони обидві брешуть! Їх у цьому

Правдиво винуватить божевільний.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Володарю, я знаю, що кажу вам;

Себе не одурманив я вином,

І я не ошалів від лютування,

Хоч міг би від таких страшних образ

Ума відбитись лавіть наймудріший.

Мене ця жінка нині не впустила,

Коли додому я прийшов обідать;

Цей золотар, — коли б не був він зараз

Із нею заодно, — посвідчить міг би

Мої слова, бо він там був зі мною

Й пішов від мене по ланцюг, який

Мав принести мені у «Дикобраз»,

Де разом з Балтазаром я обідав,

Та не прийшов, і по обіді я

Подавсь його шукати, і зустрів

Його на вулиці з цим паном разом.

І там підступний золотар поклявся,

Що він сьогодні дав мені ланцюг,

Якого — свідок Бог! — я ще й не бачив;

І ось за це дозорцеві звелів він

Мене арештувати. Я скорився

Й послав слугу додому по дукати,

Але слуга вернувся без нічого.

Тоді я попросив того дозорця,

Щоб він пішов туди зі мною разом;

Дорогою ми стріли

Мою жону, її сестру і з ними

Ватагу підлих спільників її!

Вони вели ще й Пінча за собою:

Це — ледар, це — бліда, голодна неміч,

Це — шарлатан, кістяк ходячий, маг,

Шахрай і ворожбит, жебрак обдертий,

Це — труп живий, потвора без очей;

І цей махляр огидний удавав

Із себе заклинателя! Мені

Ув очі зазирав і мацав пульс;

А потім, втупившись мені в обличчя

Паскудною мармизою своєю,

Він закричав: я бісом одержимий.

Тоді усі накинулись на мене,

Зв’язали руки й потягли додому,

Замкнули там у темнім, вогкім склепі

З слугою разом, зв’язаним, як я;

Та мотузки я перегриз зубами,

І вирвався на волю, та й до вас,

Володарю, прибіг сюди негайно,

Щоб справедливої просить відомсти

За цю нечувану ганьбу й насильство!

АНДЖЕЛО

Володарю, я свідчу вам, що нині

Він справді в себе вдома не обідав

І що його в