Вільям Шекспір - Збірка творів

СІРАКУЗЬКИЙ

Ну, ходім

В «Кентавр» по наші речі! Я волів би,

Щоб ми сиділи вже на кораблі!

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Їй-богу, можна безпечно переночувати тут. Певен, що вони нічого лихого нам не заподіють; адже ви й самі бачите: вони розмовляють з нами привітно, дають нам грошей. Мені здається, тутешні люди такі добрі та милі, що коли б не ота гора скаженого м’яса, яка вимагає, щоб я з нею одружився, я, мабуть, був би не від того, щоб залишитися тут назавжди і навіть обернутися на відьмака.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Я не лишусь — давай хоч ціле місто!

Гайда по речі і — на корабель!

Виходять.

Дія п’ята

Сцена 1

Вулиця перед абатством.

Входять 2-й купець і Анджело.

АНДЖЕЛО

Шкодую, пане: надто вас затримав;

Та, слово честі, він узяв ланцюг,

Хоч відмовляється так безсоромно.

2-Й КУПЕЦЬ

Якої він зажив у місті слави?

АНДЖЕЛО

Його тут вельми поважають, пане,

Всі ставляться до нього дуже тепло, —

Нема в Ефесі рівного йому;

На слово ладен я йому довірить

Мої достатки.

2-Й КУПЕЦЬ

Тихше говоріть:

Мені здається, він іде сюди.

Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький.

АНДЖЕЛО

Так, так, і в нього той ланцюг на шиї,

Якого ніби він не взяв у мене.

Ласкавий пане, підійдіть і ви,

Я з ним поговорю! Як ви могли

Завдать мені, шановний Антіфоле,

Такої прикрості й образи? Пане,

Таж ви зганьбили і себе тим самим,

Бо запевняли, навіть присягались,

Що не дістали ланцюга від мене,

Який ви зараз носите відкрито.

Окрім турбот, ганьби й мого арешту,

Вчинили ви іще велику шкоду

І другові статечному моєму;

Коли б тут не затримала його

Та сварка наша, він уже давно,

Вітрила розпустивши, плив би морем.

Невже й тепер ви будете зрікатись,

Що ланцюга цьою взяли у мене?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Еге ж, узяв; та я і не зрікався.

2-Й КУПЕЦЬ

Ні, кривоприсягаючи, зрікались.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Хто чув, що я зрікався й присягав?

2-Й КУПЕЦЬ

Я чув на власні вуха. О, ганьба!

Що ти живеш між чесними людьми!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Негідник ти, коли мене ганьбиш!

Та честь свою і чесність доведу я,

Якщо ти приймеш виклик мій.

2-Й КУПЕЦЬ

Приймаю!

І всім я докажу, що ти негідник.

Видобувають мечі.

Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші.

АДРІАНА

Спиніться, Бога ради! Він безумний!

Скоріше відберіть меча! Зв’яжіть

Його і Дроміо та відведіть

Обох додому.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ну ж, тікаймо, пане!

Он монастир. Туди хутчій біжімо,

А ні — то нам обом кінець вже!

Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир. Входить абатиса.

АБАТИСА

Мир вам!

Чого ви, люди добрі, збились тут?

АДРІАНА

Щоб мужа бідного мого забрати,

Що обезумів; тож дозвольте нам

Зайти: ми мусимо його зв’язати

Й додому відвести для лікування.

АНДЖЕЛО

Я так і знав, що втратив він свій розум!

2-Й КУПЕЦЬ

Шкодую я, що зняв на нього зброю.

АБАТИСА А чи давно вже збожеволів він?

АДРІАНА

Він був такий сумний останній тиждень,

Похмурий і сердитий, як ніколи;

Проте лише сьогодні по обіді

Дійшла його хвороба аж до сказу.

АБАТИСА

Чи поховав когось із щирих друзів?

Йому, бува, любов якась негідна

Не полонила серця? В гріх такий

Молодики впадають найчастіше,

Аби лиш волю дав своїм очам.

Яка з цих бід звалилася на нього?

АДРІАНА

Та жодна з них, якщо лиш не остання, —

Кохання б то; зникав він часто з дому.

АБАТИСА

За це вам слід би гримати на нього.

АДРІАНА

Я гримала.

АБАТИСА

Але не досить різко?

АДРІАНА

Так, як мені це дозволяла скромність.

АБАТИСА

І, мабуть, сам на сам?

АДРІАНА

Ні, і на людях.

АБАТИСА

То, видно, дуже рідко?

АДРІАНА

Я день у день товкла йому те ж саме.

Не міг він спать і їсти від докорів.

Віч-на-віч більше ні про що із ним

Не говорила я і в товаристві

Робила натяки на те не раз;

Йому я говорила безупинно,

Що чинить він і гидко, і нечесно.

АБАТИСА

І, зрештою, він з того й збожеволів.

Постійний крик ревнивої жони

Дошкульніший, аніж укус зубів

Скаженого собаки. Таж йому

Твої докори не давали спати,

От і потьмарився у нього розум,

Йому докором страви приправляла,

А прикрості розладнують нам шлунок,

Тому й трясе його весь час гарячка.

А що таке гарячка, як не ті ж

Безумства напади? Сама сказала,

Що ти своїм бурчанням невгамовним

Його утіху, спокій руйнувала;

До меланхолії це спричинилось.

Вона ж — сестра одчаю й безнадії.

Слідом за нею йде отруйна зграя

Блідих недуг, тих ворогів життя!

Без сну, без їжі, без розваг — повір,

Не лиш людина, ошаліє й звір.

Все ревнощі! Ти винна мимоволі,

Що чоловік твій раптом збожеволів.

ЛЮЦІАНА

В її докорах лагідність велика,

А чоловік такий брутальний, дикий! —

Як можеш, сестро, слухати й мовчати

І дозволяєш тут себе картати?

АДРІАНА

Сумління ті слова в мені збудили.

Ходім по нього, люди добрі.

АБАТИСА

Ні!

Ніхто не сміє в монастир зайти.

АДРІАНА

Хай ваші слуги приведуть його.

АБАТИСА

Шукав він втечища в священних мурах,

Що захистять його од ваших рук.

Я поверну йому здоровий розум,

Якщо не будуть всі зусилля марні.

АДРІАНА

Я хочу мужа доглядать сама,

Йому за няньку бути, лікувати.

За нього дбати, а тому прошу, —

Дозвольте, я візьму його додому.

АБАТИСА

Ні, зачекай; його не відпущу я,

Допоки вже не випробую всіх

Мені відомих засобів: сиропів,

Цілющих трунків, молитов святих,

Щоб став він знов здоровим чоловіком.

Так вимага обітниця моя

Й наказує мені духовний сан мій;

Іди ж і залиши його зі мною.

АДРІАНА

Я не піду, не кину чоловіка;

І вашій святості не випадає

Так розлучати мужа і жону.

АБАТИСА

Вгамуйсь і йди; тобі його не дам я. (Виходить)

ЛЮЦІАНА

Поскаржитися князеві ти мусиш

На цю образу!

АДРІАНА

Так, ходім, йому

Впаду до ніг я і не встану доти,

Аж поки сльози і мої благання

Його сюди з ’явитись не примусять,

Щоб відібрати мужа в абатиси.

2-Й КУПЕЦЬ

Показує, мені здається, стрілка

Вже рівно п’ять, і, мабуть, скоро князь

Тут з’явиться, йдучи в сумну долину,

На місце страти, — поблизу воно,

Ген там лежить, за монастирським валом.

АНДЖЕЛО

Чого туди проходить має князь?

2-Й КУПЕЦЬ

Щоб там присутнім бути у годину,

Як привселюдно голову зітнуть

Купцеві Сіракузькому, якого

Прибило бурею у нашу