Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

— Зупинися, будь ласка, — я відчайдушно благала. — Ми нікому нічого не скажемо. Бери гроші і їдь...

— Злато, непотрібні свідки довго не живуть, — зі зловтішним сміхом резюмував Міша. — Це класика жанру. Зараз приїде Діма рятувати свою нерозумну принцесу з дітками, і ви разом вирушите на той світ. Як дружна та щаслива сім'я. А я повернуся до банди, як герой, який спіймав і помстився "вбивцям" мого улюбленого зведеного брата, — хлопець показав пальцями жест "бла-бла-бла". — Мені навіть бігти тепер не потрібно. Місце ватажка по праву моє, гроші, повага теж.

— Ти ж казав, що не ображаєш жінок і дітей, — я вирішила вдатися до його попереднього аргументу, відчуваючи, як здавило від страху горло.

— Ч-ш-ш, — приклавши пальцем до своїх губ, із удаваним спокоєм промовив Міша, від чого всередині все разом похололо. — Ну чого ви? Хіба я вас ображаю? Ні-ні, як неприємно таке чути, — хлопець ображено підібгав губи. — Навпаки, я згладжую всі кути і максимально комфортно закінчую свою помсту. Одним махом підете всі разом. Ніхто навіть нічого не зрозуміє. Хоча, до того як Олена прийшла сюди, я й справді хотів вас пожаліти і відпустити. Але на жаль. Це занадто ризиковано. Занадто. Ви — невдячні, і не вмієте тримати рота на замку.

— Господи, ти хворий, — я прошепотіла, задихаючись від майбутнього кошмару. Уява вже щосили малювала страшні кадри нашої смерті. — Діма нас врятує. Ось побачиш! Ти ще пошкодуєш, — вирішила наостанок використати грубі маніпуляції. Потрібно потягнути час, раптом нас шукають.

— А ти мені ніколи й не подобався! І член у тебе маленький і млявий! Як у дохлого пекінеса! — несамовито закричала Олена, і я очманіло перевела на неї погляд. Що вона несе? Це вже занадто.

— Яка жалість, — Міша хмикнув, скорботно склавши руки. — Прям не можу стримати сліз, так ти мене зачепила. Піду поплачу на вулицю, поки ви тут помилуєтеся видом красивого полум'я, — і розвернувшись, покрокував до виходу.

— Ні, стій, стій, стій!!! — я закричала що є сили. — Стій, будь ласка.

— Михайле, я пожартувала, — в тон моєму крикнула Олена, але марно. Її колишній коханець не зупинився.

Ми не перестали кричати навіть після того, як постать хлопця зникла за дверима, які за лічені секунди спалахнули сильним полум'ям. Полум'ям, яке обіцяло нам болісну смерть.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно