Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

Бога свого, воскресив мертвого. А Магнентій-антипат просив царя, аби звільнений був із пут Георгій. І коли був розв'язаний святий, сказав до нього Магнентій: «Нині, Георгію, покажи чудесні Бога твого діла і всіх нас до віри в Нього приведеш». Сказав йому святий: «Бог мій, який створив все з нічого, сильний через мене, раба свого, мертвого цього воскресити. Але ви, через те що потьмарився розум ваш звабою, розуміти істину не можете. Проте задля людей, які тут стоять, вчинить Бог мій те, що ви, випробовуючи, просите. Щоб не зараховували ви того до волхвування, — ось волхв перед усіма вами правдиво свідчив, що жодне волхвування ані сила будь-якого бога не може ніколи воскресити мертвого. Тому перед лицем усіх, що навколо стоять, і щоб почули всі, прикличу Бога мого». Те мовивши, схилив коліна свої і довго молився до Бога зі сльозами. Тоді, вставши, голосом великим знову помолився, кажучи: «Боже віків, Боже милостей, Боже всіх сил всемогутній, не осором тих, що уповають на Тебе. Господи Ісусе Христе, почуй мене, смиренного раба свого, у годину цю. Ти чув святих апостолів своїх на кожному місці, у всіх чудах і знаменнях, дай роду цьому лукавому знамення прохане і воскреси мертвого, що лежить у гробі, на осоромлення тих, що відрікаються від Тебе, на славу ж Твою, і Твого Отця, і Пресвятого Духа. Владико, покажи тим, що стоять тут, що Ти Бог один по всій землі, хай пізнають Тебе, Господа всесильного, і Твоєму знаменню всі покоряться, і Твоя слава навіки. Амінь». Коли ж вимовив «Амінь», зразу був шум великий і землетрус, що всі налякалися вельми. Тоді верх гробу і накриття на землю упали, і гріб розкрився, мертвий же встав живий, і вийшов із гробу, коли всі дивилися й мертвіли зі страху. Зразу ж почався галас великий серед людей, багато хто радів і Христа як великого Бога славив. А цар же й ті, що з ним, жаху і невірства сповнені, спершу говорили, що Георгій — волхв великий, не мертвого, але духа якогось і привида з гробу викликав на звабу глядачів. Тоді пізнавши, що то не привид, але справді з мертвих, прикликанням Христового імени, воскреслий чоловік, прибігли до Георгія і від нього не відходили, не розуміли, були наче у великому потрясінні й зовсім не відали, що робити, мовчали. Атанасій же підбіг, впав до ніг святого, визнаючи Христа всесильним Богом. І просив мученика, аби пробачив йому сподіяні в невіданні прогрішення. Через довгий час Диоклитіян звелів народу замовкнути, почав говорити так: «Бачили звабу, о мужі? Чи бачили злість і лукавство волхвів цих? Найнечестивіший цей Атанасій, подібному до себе волхвові помагаючи, не отруту дав йому випити, але якісь чари, що помагали йому на звабу нашу. Чоловіка того живого чарами зробили наче мертвим і чарами перед очима нашими підняли його, ніби з мертвих воскресили». Те мовивши, звелів Атанасієві і чоловікові, що воскрес із мертвих, без усілякого допиту відтяти голови, а святого мученика Христового Георгія тримати в темниці в путах, поки від народних справ не звільниться і що робити з мучеником не подумає. Святий же Георгій, увійшовши до темниці, радів духом і дякував Богові, кажучи: «Слава Тобі, Владико, що не осоромив тих, що уповають на Тебе. Дякую Тобі, що помагаєш всюди, бо більші щодня благодіяння являєш мені і недостойність мою благодаттю своєю прикрашаєш. Сподоби ж мене, Боже, Боже мій, скоро побачити славу Твою, осоромивши диявола до решти».

Коли сидів святий великомученик Георгій у темниці, ті, що через чуда, від нього зроблені, у Христа повірили, приходили до нього, даючи сторожі золото. І припадали до ніг його, наставлялися від нього на святу віру, і, хто був хворий, приймав зцілення недугам своїм, зцілював-бо їх прикликанням імени Христового і знаменням хресним, йшло-бо до нього в темницю багато людей. Серед них був муж один на ім'я Гликерій, простий орач, трапилося його волові одному впасти згори в провалля, і розбився віл той на смерть. Чув же Гликерій про святого, побіг до нього, плачучи за волом своїм. А святий тихо усміхнувся, сказав до нього: «Йди, брате, радіючи, Христос мій оживив вола твого». Той же, повіривши без вагань словам мучениковим, пішов і знайшов вола живого, за словом святого. Зразу тому, анітрохи не чекаючи, повернувся до мученика і, посеред града вибігши, великим возвав голосом: «Великий воістину Бог християнський!» Схопили його воїни, які трапилися там, цареві про нього сповістили. Диоклитіян же сповнився гніву, ані бачити його не хотів, звелів без допиту зразу за градом відтяти йому голову. Гликерій же, радіючи, наче на бенкет закликаний, поспішав на смерть за Христа, випереджаючи воїнів, і великим голосом прикликав Христа Бога, молячи, щоб пролиття крови його прийняв йому замість хрещення, і так помер. Тоді деякі зі синкліту сповістили цареві, що Георгій, сидячи в темниці, бентежить люд: багатьох-бо, відвертаючи від богів, до Розп'ятого приводить, і чарами чудодіє, і всі біжать до нього. І вирішили, аби знову на допит його вивести. Коли не покається і до богів не навернеться, то на смерть засудити швидко. Цар же, Магнентія-антипата прикликавши, звелів на ранок приготувати судилище при Аполлоновому капищі, аби прилюдно допитати мученика. Тої ночі молився святий Георгій у темниці, трохи задрімав і побачив Господа, що явився йому уві сні, рукою своєю підіймав його і, обіймаючи, цілував і поклав йому на голову вінець, кажучи: «Не бійся, але дерзай, ось-бо зі Мною царювати сподобишся. Не знемагай тому, але, швидко до Мене прийшовши, приготоване для тебе прийми». Збудився ж святий і, Богові з радістю подякувавши, сторожа темничного до себе прикликав і попросив його, кажучи: «Одної цієї благодаті прошу в тебе, брате: звели увійти сюди до мене слузі моєму, маю йому сказати дещо». Коли звелів сторож, увійшов слуга, за темницею-бо стояв невідступно і діяння святого і слова з усілякою уважністю записував. Увійшовши ж, поклонився до землі панові своєму, що в путах сидів, і ліг при ногах його на землі, заплакав. Святий же, піднявши його, радіти серцем звелів і сповістив йому видіння своє, мовивши: «Дитино, скоро мене Господь покличе до себе, ти ж після мого з життя цього відходу, взявши це моє смиренне тіло із заповітом моїм, його ж перед подвигом своїм я написав, віднеси з Божою допомогою у дім наш, що в Палестині, і все, що я заповів, виконай. Май же страх Божий і безсумнівну в Христа віру». Коли той