Дейв Еггерс - Сфера

— І все?

— Ну, не знаю. Кілька вже померло, тому… Не знаю. Хіба що, може, проїдуся повз їхні будинки. Щоб заповнити прогалини. Не знаю. Ага, — сказав він і обернувся до неї, просвітлівши, — маю кілька одкровень. Переважно звичайні спогади про цих людей. Але в одній сім’ї була старша за мене дівчина, мабуть, мала вже п’ятнадцять, коли мені виповнилося тільки дванадцять. Багато не пам’ятаю, але знаю, що вона була моєю першою серйозною сексуальною фантазією.

Слова «сексуальна фантазія» якось дивно вплинули на Мей. Колись, щойно вони лунали при хлопцеві чи були ним таки мовлені, відразу починалося обговорення тих фантазій, а відтак розігрування тієї чи тієї фантазії. За це вони з Френсісом і взялися, навіть якщо недовго. Його фантазія полягала в тому, щоб вийти з кімнати і постукати в двері, вдаючи, що він підліток, що заблукав і стукає в двері чудового приміського будинку. Мей же має зобразити самотню домогосподарку, яка запрошує його в дім; вона напівроздягнена і страшенно прагне бодай якогось товариства.

Отже, він постукав, вона привітала його біля дверей, і Френсіс сказав, що заблукав, а вона запропонувала йому скинути старий одяг, а натомість одягнути щось із гардеробу її чоловіка. Френсісові це настільки сподобалося, що розвиток подій сильно пришвидшився — за лічені секунди він роздягнувся, і Мей на нього сіла. Вона піднімалася й опускалася, а він дивився на неї вгору з подивом хлопчика у зоопарку. Потім заплющив очі і почав здригатися, видавши тоненький писк перед тим, як застогнати риком, кінчаючи.

Тепер, коли Френсіс чистив зуби, Мей, геть виснажена, відчувала — не сказати б любов, але щось близьке до задоволення; залізла під стьобану ватяну ковдру й обернулася обличчям до стіни. На годиннику 03:11.

Френсіс вийшов із ванної.

— Маю ще одну фантазію, — сказав він, натягнув на себе ковдру і ледь не торкався носом до шиї Мей.

— У мене вже очі злипаються, — пробурмотіла вона.

— Ні, без напрягів. Рухатися не треба. Це розмовна річ.

— Гаразд.

— Хочу, щоб ти мене оцінила, — сказав він.

— Що?

— Ну, оцінила. Як рейтинг у ВК.

— Від одного до ста?

— Ага.

— Оцінити що? Твою гру.

— Так.

— Облиш. Не хочу.

— Ну, просто так, жартома.

— Френсіс. Будь ласка. Я не хочу. Вся втіха пропаде.

Френсіс підвівся і важко зітхнув.

— А в мене вона вже пропадає від незнання.

— Від незнання чого?

— Того, як я впорався.

— Як ти впорався? Нормально ти впорався.

Френсіс з огидою гучно чмихнув.

Вона обернулася.

— У чому річ?

— Що — нормально? — запитав він. — Я — нормальний?

— Боже. Ти — чудо. Ти — ідеальний. Коли я кажу «нормально», то означає, що кращого не треба.

— Добре, — сказав він, присуваючись до неї ближче. — Тоді чому не казала раніше?

— Я ж ніби казала.

— Думаєш, що «нормальний» — це те саме, що «ідеальний», «кращого не треба»?

— Ні. Ясно, що ні. Дуже змучена. Треба знаходити точніші слова.

Самовдоволена усмішка розплилася на Френсісовому обличчі.

— Знаєш, а ти лише підтвердила мою думку.

— Яку думку?

— Ми щойно сперечалися про твої слова і про те, що вони означають. Ми не розуміємо їх однаково, тому й ходили по колу. А якби ти сказала число, я одразу б усе зрозумів. — Він поцілував її у плече.

— Добре. Докумекала, — мовила вона і заплющила очі.

— Ну? — не вгавав він.

Розплющила очі перед благальним Френсісовим ротом.

— Що «ну»?

— Так і не скажеш число?

— Тобі конче потрібне число?

— Мей! Певно, що потрібне.

— Добре, сто.

Вона знову обернулася до стіни.

— Аж стільки?

— Так. Маєш цілих сто балів.

Мей, здається, почула, як він шкіриться.

— Дякую, — сказав Френсіс і поцілував її у потилицю. — Добраніч.

Зала на горішньому поверсі «Вікторіанської Епохи», була справді грандіозна — епічні види, скляна стеля. Мей увійшла, і її привітала мало не вся Команда 40 — гурт новаторів, які кожнісінького дня оцінюють усілякі починання «Сфери» і дають добро на їхнє впровадження.

— Привіт, Мей! — долинули до неї голос, і вона знайшла, хто це сказав. Це був Імон Бейлі. Він щойно прибув і стояв у протилежному кінці довгої зали. В байковій сорочці на змійці, рукави закасані вище ліктів, він увійшов досить таки пишно і помахав їй, а також, ясна річ, усім, хто на нього дивився. Мей припускала, що людей збереться чимало — з огляду на те, що і вона, і «Сфера» вже кілька днів «цвіркали» про акцію. Перевірила браслет: цієї миті було мільйон дев’ятсот вісімдесят три тисячі дев’ятсот дев’яносто дві особи. Неймовірно, подумала вона, і ця кількість зростатиме. Вона перейшла ближче до середини столу, щоб показати глядачам не самого лише Бейлі, а й майже всю Команду, коментарі та реакцію її членів.

Уже вмостившись, — пересідати кудись пізно — Мей збагнула, що не знає, де Енні. Оглянула сорок облич поперед себе, на протилежному боці столу, та Енні не побачила. Витягувала голову, крутила шиєю, стежачи, щоб Бейлі весь час потрапляв в об’єктив, і нарешті побачила Енні біля дверей, за двома рядами сфероїдів, які стали собі там на випадок, якщо захочеться тихенько вшитися. Мей знала, що Енні її вже помітила, але ніяк цього не показувала.

— Гаразд, — сказав Бейлі, широко всміхаючись до всіх присутніх, — думаю, час братися до роботи, бо, здається, зібралися всі, — аж тут його очі на якусь мить зупинилися на Мей та камері в неї на шиї. Дуже важливо, інструктували її, щоб уся акція мала природний вигляд, нібито Мей і всю аудиторію запросили на абсолютно рядовий захід.

— Привіт, бригадо, — сказав Бейлі. — Це каламбур. — Сорок чоловіків і жінок усміхнулися. — Гаразд. Кілька місяців тому ми мали зустріч з Олівією Сантос, дуже відважним і далекоглядним законодавцем, яка підносить прозорість на новий — наважуся навіть сказати найвищий — рівень. Тому ви можете переконатися, що нині понад двадцять тисяч керівників і законодавців в усьому світі вже наслідують її приклад і присягаються зробити своє життя, тобто життя державних службовців, цілком прозорим. І нас це надзвичайно надихає.

Мей перевірила картинку на зап’ясті. Камера дивилася просто на Бейлі і на екран у нього за спиною. Почали надходити коменти, глядачі дякували їй і «Сфері» за можливість побачити збори. Один глядач порівняв видовище зі спостереженням за Мангеттенським проектом. Інший загадав про лабораторію Едісона в Менло-Парку близько 1879 року.

А Бейлі вже розійшовся:

— І тепер оця нова ера прозорості узгоджується з рештою моїх ідей стосовно демократії, а також з імовірною роллю технології в її вдосконаленні. Слово «вдосконалення» я вжив навмисно і з певною метою, бо наша робота з впровадження прозорості може, по суті, спричинитися до створення абсолютно відповідального уряду. Як ви вже знаєте, губернатор Арізони наполягала на прозорості всієї адміністрації, і це наступний крок. У кількох випадках, навіть із прозоро обраною посадовою особою, ми бачимо