Елла Савицька - Давай залишимось ніким, Елла Савицька

- Все нормально, Олівія.
Скайлер відводить у бік банку пива, і ось тепер мені стає погано по-справжньому. Його брова сильно розсічена. Прикриваю рота рукою, з жахом дивлячись на рану, і перетікаю поглядом у темно-сірі очі.
А він усміхається. Усміхається!
- Ти так дивишся, ніби я вже помер.
- Дурень, - видихаю, витягаючи чергову порцію серветок, і простягаю руки до його брови. - Я акуратно, гаразд? Потерпиш?
- У мене немає виходу, - відповідає Скайлер, примружено спостерігаючи за моїми діями.
- Що це означає? - Розтин з правого боку, тому дотягнутися виходить важко. Мене хитає, і я раз у раз завалююся на нього. - Вибач, - винувато жмурюся, бо випадково ліктем потрапляю йому в живіт.
- Вирішила добити? - сміючись, він підхоплює мене за талію і саджає зверху на себе.
Я завмираю на секунду.
- Так буде безпечніше, так, - виштовхую з себе і усаджуюся удобніше.
Скайлер напружується і, поклавши мені руки на стегна, змушує застигнути.
- Не впевнений, - каже тихо.

В мить почервонію.
Різко обертаюся назад, вважаючи, що Зак почне зараз знову кричати, але він нічого не помічає навколо. Мабуть, відключився від того, що відбувається. Повертаю погляд на Скайлера.
Він дивиться на мене з-під лоба, не прибираючи рук, а я змушую себе далі відтирати кров. Адже він для цього мене так посадив?
Проковтнувши слину, щоб хоч якось зволожити рота, в якому раптом стало дуже сухо, видихаю і схиляюся до обличчя хлопця. Проводжу серветкою, збираючи кров навколо ока, на віку, вилиці, ще трохи біля губ.
Завмираю. Бажання торкнутися його губ потужно б'є по нервовим закінченням. Наче важкий мішок скинули, перекинувши мене на землю. Вони трохи сухі, червоні від крові і щільно стислі. Я пам'ятаю які вони надотик. М'які та запаморочливі. Рвано видихаю в якомусь сантиметрі. Йому боляче. Хочеться вгамувати цей біль, або хоча б зробити трошки менше. Неусвідомлено наближаюся і цілую в самий куточок губ.
Скайлер допоміг Заку. Не кинув у біді цього неадекватного, сам постраждав. Цілую ще раз і застигаю. Навіщо творю все це? Боже ...
Кадик Скайлера смикається, погляд стає кольору грози, що ось-ось нагряне. З громом та блискавками, якими мене і вдаряє. Відчуваю, який він напружений піді мною. Як важко піднімається його грудна клітка. Як гулко б'ється серце прямо мені в груди.
Заспокойся, серденько, будь ласка! Чиєму серцю я це говорю – своєму чи його - я не розумію. Напевно, обом.
Прикриваю очі й усуваюсь. Все моє нутро тягнеться назад, але я буквально пекельними зусиллями саджаю себе на сусіднє сидіння. Чую приглушений і різкий видих Скайлера. Здається, він навіть вилаявся вперше за весь час, який я його знаю. Він ривком повертає банку пива до брови, а я зажмурююся.

Невже я справді закохалася у Скайлера? Крижаний піт виступає вздовж хребта. Обхоплюю себе руками, тому що зуби починають стукати. Все, що відбувається, здається якимось сюрреалізмом. А як же Рой? Боже, Рой... Я навіть не попередила його, що їду.
Дістаю телефон і тремтячими пальцями друкую повідомлення про те, що назад не повернуся. Внутрішній голос єхидничає, підсовуючи думки про те, що мій хлопець, мабуть, і не помітить моєї відсутності. Також, як я не вважала за потрібне попрощатися з ним.
Дивна ми пара виходимо. Начебто й не пара зовсім.
Відкидаю телефон на сидінні та з'їжджаю по ньому вниз. Знов кошуся на Скайлера. Серце збоїть, як поламаний апарат. Смикається, виривається з грудей. Зажмурююсь, швидко відвертаючись до вікна.
Я думала закоханість - це легкість, приємний потяг до того, хто подобається, щось світле і оповите приємними емоціями, а зараз зі мною твориться щось дуже важке, подавляюче, таке сильне, що вибиває ґрунт з-під ніг і неабияк, відточено б'є у сонячне сплетення.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно