Димитр Ангелів - Сміливий чунг

й камені, лазять по деревах, вбивають великих хижаків тощо, — ла-ї вважали їх всемогутніми істотами. І може, ота всемогутність цих двоногих істот будила в них особливе почуття поваги й відданості… Ніхто, звичайно, цього не знав, навіть чунги— близнята, і ніхто, власне, й не замислювався над тим, чому ла-ї такі їм віддані.

Ла-ї радісно крутили хвостиками перед кожним чунгом з усієї групи, але справді своїми вони вважали тільки тих, хто належав до групи Сміливого. Від Молодої поми вони не відходили ні на крок. Це дозволяло їй та Голобедрому іноді відставати від групи або обганяти її й заходити далеко вперед: ла-ї завжди були з ними, і ніякий хижак не міг на них зненацька напасти.

Одного разу, випередивши своїх чунгів, Молода пома й Голобедрий вийшли на відкриту місцевість. Тут не було ні високих товстих дерев, ні густих чагарів. Зате всюди стирчали велетенські обгорілі стовбури, молода буйна поросль, обплетена квітучими пагінцями, тонкі молоді деревця й уцілілі гігантські дерева. Очевидно, тут нещодавно виникла була пожежа, але небо не дало згоріти всьому лісові, вчасно погасивши вогонь потоками сліз.

Молода пома зайшла в кущі, горішні віти яких рясніли цілими гронами дрібненьких смачних ягід, і вся обвилась при цьому виткими зеленими пагінцями. Коли вона вилізла звідти, губи й пальці в неї були червоні від ягід, і вся вона була обвита цілими гірляндами квітучих пагінців. Пагінці обвивали їй і шию і руки, спадали на груди, мов намисто.

Побачивши себе такою прикрашеною, вона радісно захлипала. Ця жива прикраса так їй сподобалася, що вона сама почала вішати на себе виткі пагінці. Потім, відчуваючи потребу поділитися своєю радістю, вона підвела очі1 на Голобедрого і радісно крикнула до нього:

— У-о-кха! У-о-кха!

Голобедрий обернувся, побачив її, всю обвиту квітучими гірляндами, і, зачарований, дивився, ніби й не впізнавав її.

— У-о-кха! У-о-кха! — радісно повторила Молода пома і глянула на себе, немов кажучи: «Дивися, ну дивися ж!»

— Хок? Хок? — запитливо вигукнув Голобедрий, потім підійшов до неї і помацав рукою квітучі гірлянди.

Йому дуже сподобалось те, що зробила Молода пома, і він схвально промовив:

— Вуа-кву-у!..

— Хок? — в свою чергу, спитала Молода пома, не зрозумівши тих звуків.

— Вуа-кву-у! Вуа-кву-у! — повторив Голобедрий, наче хотів сказати: «Дуже гарно, чудово!»

Він кинувся до кущів, нарвав квітучих пагінців і теж обвився ними. Незабаром їх наздогнали інші чунги і, побачивши заквітчану Молоду пому, замилувались нею. І поки чунги захоплено розглядали її та задоволено схлипували, поми швидко почали обвивати собі плечі, руки, груди зеленими пагінцями, щоб теж подобатися самцям.

Так і йшли вони лісом, ласуючи солодкими ягодами. Голобедрий і Молода пома в супроводі двох ла-ї знову випередили всіх чунгів і натрапили на величезний повалений стовбур з обідраною корою. Впоперек стовбура лежала рівна суха гілка, певно, кинута сюди бурею або якимось іншим чунгом.

Обгорілі стовбури, які недавно бачила Молода пома, і те, що вона побачила зараз, збудили у ній спогад про вогонь над печерою, який вони зробили з Сміливим. Вона згадала й колишню пожежу в лісі, яку добре пам’ятала, хоча була тоді ще дуже маленька, і зупинилася перед стовбуром, широко розкривши очі. В її уяві цей стовбур раптом почав горіти. Ось… ось вони вдвох з Сміливим взяли покладену впоперек гілку й швидко труть нею об стовбур… Спочатку з’являється тоненька цівка диму, потім спалахують вогняні язички… Займається гілка, потім весь стовбур, і їм стає так жарко…

Налякана й сама не вірячи в таку можливість, ще не отямившись від своєї сміливої думки, Молода пома нерішуче покликала Голобедрого, що йшов попереду:

— У-о-кха-а!

Голобедрий обернувся, глянув на неї, проте, не відчувши в її голосі тривоги, знову рушив уперед.

— У-о-кха-а! — роздратовано гукнула Молода пома і раптом махнула йому рукою.

«Ходи сюди!» — означав той жест, і вона була першим чунгом, який кликав іншого, махаючи йому рукою.

Голобедрий здивовано повернувся. Молода пома, позираючи то на нього, то на стовбур з гілкою, з якимось зусиллям почала прицмокувати губами й хотіла висловити свою думку вголос.

— Уак-ку-ку! — промовила вона, показуючи на стовбур і гілку, а зведені вгору брови та вирячені очі свідчили про її неймовірне душевне напруження.

«Розумієш? — ніби хотіла вона сказати. — З цього стовбура ми знову можемо зробити вогонь…»

Та як Голобедрий не напружував свій мозок, нічого цікавого він не міг побачити в цьому стовбурові. Дерево як дерево. І знову почав хокати:

— Хок? Хок?

Молода пома побачила, що він її не розуміє. Як же сказати йому про свою догадку, як? Вона схопила Голобедрого за руку, глянула йому просто в вічі, випнула губи і, наслідуючи гоготіння вогню при сильному вітрі, промовила:

— Ффу-у-у! Ффу-у-у!

Потім потягла його до стовбура, схопила гілку за один кінець, а йому показала на другий.

— Уак — ку-ку! Уак-ку-ку! Ффу-у-у! Ффу-у-у! — повторила вона й почала швидко терти гілкою по стовбуру.

Лише тепер Голобедрий зрозумів, про що думала Молода пома. Згадавши, як вони запалили стовбур над щілиною в скелі, він швидко перестрибнув на другий бік і взявся за вільний кінець гілки.

— Уак-ку-ку! Уак-ку-ку! — радісно захлипав схвильований чунг, ніби хотів сказати: «Зрозумів! Зрозумів! Тепер ми знову зробимо вогонь!»

У цей час надійшли інші чунги. Вони мовчки спинилися біля них, все ще не розуміючи наміру Голобедрого і Молодої поми. Та коли ті з шаленою швидкістю почали терти гілкою об сухий стовбур, чунги захлипали від радісної догадки. А коли над стовбуром звився струминкою дим і заграли, затремтіли язички полум’я, вони захоплено закричали, сповнені почуття радості й перемоги.

Чунги знову розклали вогнище, не маючи й гадки, що можуть спалити весь ліс. На щастя, навколо стовбура не