Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Шляхи свободи. Відстрочення 📚 - Українською

Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Відстрочення

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Шляхи свободи. Відстрочення" автора Жан-Поль Сартр. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 118
Перейти на сторінку:
там вирішувалася саме її доля.

— Ось воно, — сказав Жак, — ось воно!

Ревисько потроху стихало; можна було розрізнити тверді й гугняві голоси, а потім запала тиша, й Одета зрозуміла, що зараз він буде говорити. Борис пхнув двері в бар, і господар махнув йому рукою, щоб він поспішив.

— Хутчій, — сказав він, — зараз почнеться.

Їх було троє, вони сперлися об цинову ляду: тут був марселець Шарльє, друкар з Руана і здоровецький кремезний здоровань, який продавав швацькі машинки, звали його Шоміс.

— Вітаю, — тихо сказав Борис.

Вони швидко з ним поздоровкалися, і він підійшов до радіоприймача. Він поважав їх, бо вони не побоялися скоротити свою вечерю, аби послухати, як просто в обличчя їм скажуть самі прикрощі. Це були тверді люди, які дивилися правді у вічі.

Він сперся долонями об стіл, дивився на неозору морську гладінь, наслухав гомін хвиль. Він підняв праву руку, й море вгамувалося. Він каже:

— Любі мої співвітчизники.

Є межа, коли вже неможливо поступатися, тому що це було б фатальною слабкістю. Десять мільйонів німців перебували поза межами Райху на двох великих штучно створених теренах. Ці німці прагнули знову прилучитися до свого Райху. Я не мав би права увійти в історію Німеччини, якби дозволив собі байдуже кинути їх напризволяще. Я не мав би морального права бути фюрером свого народу. Я вже достатньо поступився і достатньо пожертвував. Тут лежить межа, якої я не можу переступити. Плебісцит в Австрії засвідчив, наскільки обгрунтовані ці почуття. Це був яскравий приклад, і таких результатів не сподівався цілий світ. Та ми вже переконалися, що для демократій плебісцит стає зайвим і навіть шкідливим, якщо не приносить їм того результату, якого вони прагнуть. Однак на щастя для всього німецького народу ця проблема таки вирішилася.

А тепер перед нами стоїть остання проблема, яку потрібно вирішити і яка буде вирішена.

Море забурхало біля його ніг, і якусь мить він мовчки дивився на його велетенські хвилі. Одета притиснула долоню до грудей, од цього ревиська в неї щоразу мало серце не вискакувало. Вона схилилася до Жакового вуха, який сидів, насупивши брови, з винятково уважним виглядом, хоча Гітлер уже декілька секунд тому перестав говорити. Вона без особливої надії запитала:

— Що він каже?

Жак претендував на знання німецької мови, бо колись упродовж трьох місяців був у Ганновері й уже десять років ретельно слухав по радіо всіх берлінських промовців і навіть передплачував «Frankfurter Zeitung» задля фінансових статей. Та його розповіді про те, що він почув або прочитав, завжди були невиразні. Він стенув плечима:

— Те саме, що й завжди. Про жертви і щастя німецького народу.

— Він ладен піти на жертви? — жваво поспиталася Одета. — Це означає, що він ладен поступитися?

— Звичайно ж, ні… Знаєш, це просто слова.

Він простягнув руку, й Карл перестав кричати: це був наказ. Він обернувся ліворуч і праворуч, бурмочучи: «Слухайте! Слухайте!», і йому здалося, ніби німий наказ фюрера пронизав його з ніг до голови і втілився у його голосі. «Слухайте! — сказав він. — Слухайте!» Він був усього лиш покірним знаряддям, резонатором: од утіхи він аж затремтів увесь. Всі замовкли, залу огорнула тиша й ніч; Гесс, Ґерінґ і Ґеббельс щезли, в цілісінькому світі не було нікого, крім Карла і його фюрера. Фюрер виголошував промову під великим червоним штандартом зі свастикою, він говорив для Карла, лише для нього одного. Голос, єдиний на світі голос. Він промовляє за мене, він мислить за мене, він вирішує за мене. Мій фюрер!

— Це остання територіяльна вимога, яку я хочу поставити перед Европою, але це вимога, від якої я не відступлюся і яку втілю в життя, якщо буде на те воля Господня.

Він зробив паузу. І тоді Карл зрозумів, що йому дозволили кричати, і щосили загорлав. Всі почали волати, голос Карла зріс, злетів попід склепіння, і від нього затремтіли шибки. Він палав од захвату, в нього було десять тисяч горлянок, і він відчував, що творить історію.

— Заткни пельку! Заткни пельку! — заволав Міміль до радіоприймача. Він обернувся до Робера і сказав йому: — Уяви собі! Ото вже покидьки! Ці йолопи задоволені лише тоді, коли репетують усі разом. Мабуть, у них усі розваги ото такі. У Берліні в них величезні озіяки, туди може напхатися двадцять тисяч душ, ото вони приходять туди в неділю, репетують хором і жлуктять пиво.

Радіоприймач знай галасував.

— Ого, — сказав Робер, — та вони не дають йому і слова сказати!

Вони обернули регулятор, голоси ущухли, і їм раптом здалося, ніби кімната виринула з мороку, тепер вона була тут, довкола них, спокійна і затишна, напохваті в них був коньяк, варто було тільки обернути регулятор, і весь той несамовитий лемент знову вдерся до їхнього шинку, прегарний мірний вечір вливався крізь вікно, французький вечір, і вони були поміж французами.

— Ця чеська держава почала з великої брехні. Автор цієї брехні називається Бенеш.

Шквал у радіоприймачі.

— Цей пан Бенеш з'явився у Версалі й почав з того, що існує якась чехословацька нація.

Регіт і свист у радіоприймачі. Голос люто провадить:

— Він мусив вигадати цю брехню, щоб надати мізерній кількості своїх співвітчизників сякої-такої ваги і в такий спосіб виправдати її існування. І англо-саксонські державці, які ніколи не були достатньо обізнані з етнічними й географічними питаннями, вирішили, що не потрібно перевіряти достеменність Бенешевих тверджень.

Оскільки ця держава не була достатньо життєздатною, вони просто загарбали три з половиною мільйони німців попри їхнє законне право на свободу і самобутність.

Радіоприймач репетував: «Геть! Геть! Геть!» Бірненшатц вигукнув: «Брехун! Цих німців не відібрали в Німеччини!» Елла дивилася на батька, червоний од обурення, він палив сигару в фотелі, дивилася на матір і сестру Іві й майже ненавиділа їх. «Як можуть вони таке слухати!»

— А що цього було замало, то вони долучили ще мільйон угорців, потім карпатських русинів і врешті кілька сотень тисяч поляків.

Ось що становить собою ця держава, яку згодом назвали Чехословаччиною, всупереч правам народів на самовизначення, всупереч недвозначно вираженій волі пригнічених націй. Розмовляючи з вами тут, я співчуваю долі цих уярмлених народів — словаків, поляків, українців, але, звичайно, кажу лише про долю німців, моїх співвітчизників.

Неймовірний лемент наповнив кімнату. Як можуть вони слухати таке? А ці «Гайль! Гайль» просто-таки у серце її шпигали. Врешті, ми жиди, роздратовано подумала вона, ми не повинні слухати нашого ката. Ну, нехай тато, я завжди чула, як він казав, що жидів не існує. Але ж мама, подумала вона, дивлячись на матір,

1 ... 85 86 87 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Відстрочення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шляхи свободи. Відстрочення"