Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Безшумно прочиняю двері і завмираю, дослухаючись. В дальній кімнаті чути рух і видно світло крізь щілину дверей. Спішно гашу свій ліхтар і в темряві підбираюсь ближче. Притуляю вухо до замкової шпарини.

- Чекай…перестань! – поцілунки і зітхання. –Та припини ж!

- Ліс, кохана моя…

- Волем, ти не маєш тут бути.

- Ти ж сама сказала.

- Так, бо ти не хотів нічого говорити вдень. Я порядна дівчина і ніколи б не покликала тебе сюди, щоб…

- Я дійсно не міг казати там. Гаразд, слухай. Леді принесли листа. – Волем стишує голос. - Той самий чоловік.

- …від лорда Кертіса? – ахає Ліс.

- Так. Вона прочитала і зблідла. Я взяв той лист, ось він.

- Навіщо ти це зробив?! Ми ж не можемо взнати, що там!

- Може, віддати його лорду Міргану?

- Ти скажеш йому, що вкрав листа в його матері?!

- Я можу просто підкинути його. Я вже майже вирішив, тільки подумав порадитися з тобою – мені не подобається, що стара пані нічого не каже сину. То чоловіча справа – захищати, він приїхав з цілим загоном воїнів, він має знати!

Ці слова знищують мої вагання. Розправляю плечі і захожу в кімнату. Волем здригається і затуляє собою Ліс, не впізнавши мене у чоловічому одязі. Але Ліс не раз мене бачила у схожому. Вона скрикує, відштовхує Волема і кидається мені на шию.

- Леді Ава!- я міцно обіймаю малу щебетуху. Моя віддана дівчинка! Дбає про мене навіть у мою відсутність, на противагу деяким.

- Леді Ава, як ви тут опинились?!– здобувається на слово Волем.

- Приїхала з лордом Мірганом. Таємно. – відповідаю, випускаючи Ліс з обіймів і простягую руку. – Дай мені листа!

Ліс і Волем вочевидь мені раді – одна тут почувається на пташиних правах без мене, а з другого я знімаю необхідність приймати рішення. Мене всаджують в крісло, віддають листа і з очікуванням поїдають очима.

«Я буду чекати в Хемпстоні, де й минулого разу. Даю тобі два дні, Агато. І якщо твого сина не буде з тобою – йому нічого не загрожуватиме.

                                                                                                              Вейлін Кертіс»

Відкидаюсь на спинку крісла і невидющими очима втуплююсь перед собою. Що в мене є? Лише місце зустрічі і ще можна буде взнати час, спостерігаючи за леді Агатою.

Чи вдасться підслухати їх розмову? Я впевнена, що там говоритимуться важливі речі, але… Частину з того могла б сказати і сама мати Міргана, якби вдалося переконати її бути відвертою. З іншого боку – якщо Кертіс буде в Хемпстоні, то його не буде в Оукхілі. Чи не слушна нагода пошукати там Сінну?

Без Міргана з Фраєм не обійтись. Хоч яка б я не була розчарована, одного Девіна мені недостатньо. До того ж… вони збираються виконувати свої обіцянки?

- Що там, леді Аво? – тоненьким голоском запитує Ліс. Її очі зараз такі величезні, ну просто дитина, що слухає страшну казку. І Волем заглядає в рот .

- Призначена зустріч, – відповідаю.

- Ви скажете лорду Міргану?

- Доведеться. Без нього ми не зможемо нічого зробити, - зітхаю, і Волем переводить подих.

- Ти можеш привести його зараз сюди? – питаю.

- Тепер?!

- Так. І лорда Келлема, і Девіна також. Але дуже тихо, щоб ніхто сторонній не знав. Якщо вони не самі, то вигадай поважну причину – що на стіни треба піднятися чи в казарму.

- А якщо самі, то казати, як є?

- Так. Але не світіть по коридорах, не привертайте уваги. Цілком може бути, що хтось в замку слідкує для Кертіса – хоч лакей, хоч покоївка.

Волем бере ліхтар, запалює і прикриває заслінки до мінімума. Прислухається якийсь час під дверима і йде.

Ми лишаємося чекати в спальні. Ліс, як кошеня, сідає ближче до мене і розпитує про Рея. Я заспокоюю її, розповідаючи в загальних рисах. Трохи про Грейс, трохи про замок. Запитую про її справи. Ліс розповідає, що час від часу з’являється на стінах в моєму одязі, щоб підтвердити мою присутність. Всім слугам наказано за межами Вінтхолу говорити, що я з Реєм знаходжусь тут. А Волем тільки зараз зайшов в її кімнату, от чесне слово. Тому що мав розповісти про лист. А так вона ніколи б його не впустила. І я була права щодо інших дівчат, вони їй такого нарадили, як побачили, що вони з Волемом разом. Що точно не є добрими подругами. І вона тепер їм нічого не розповідає, навіть про себе. А Волем хороший, він нічого такого ніколи й не намагався. Він її любить, і вони одружаться, як тільки оце все скінчиться.

- Ти де хочеш бути? – стиха запитую Ліс. – Повернешся до мене чи залишишся тут з Волемом?

- А ви, леді? Повернетесь додому чи будете тепер в Лейвуді?

- Ох, Ліс. Не можу зараз про це думати. Потрібно вирішити справу з лордом Кертісом. Інакше, боюсь, мені й в Лейвуді не буде спокійно.

- От і я не знаю… Тут, в селищі, у Волема мама.