Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 36

АВА

Ця зима – найнебезпечніша, що була в моєму житті. Хоч дві найбільш гнітючі зими –минулі. Війна вимотує, навіть як її не бачиш. Її уламки – чорне вбрання на вулицях, зранені тіла у госпіталі, необроблені поля у селах… Близькі, яких ти обняла два роки тому, і більше не побачиш ніколи. Небезпечні незнайомці на дорогах, які можуть виявитися грабіжниками. Люди, яким війна вивернула нутро, зламала всі правила, за якими вони існували в минулому житті, забрала близьких і домівку… вони блукають, наче тварини, несвідомо тягнучи своє існування. Неприкаяні, що віддали все, що у них було, війні і отримали натомість тільки можливість короткочасного забуття в корчмі. Бути найманцем – не така вже погана річ в цих обставинах. З такого наброду Кертіс і понабирав своїх людей. Що, якщо я зможу запропонувати їм щось інше? Дати обробляти землю, житло… В селах залишилось багато дівчат, яким немає за кого вийти заміж – про них також потрібно подбати. Звісно, не всім це підійде. Хтось вже зріднився з мечем і не захоче порпатись у землі. Але набирати таких у свою охорону я б не стала. Занадто легко дати доступ до себе Кертісовим нишпоркам. Та й платити я зможу небагатьом. Мабуть, треба порадитись з Мірганом щодо цього. Якби я могла таким чином ослабити Кертіса…

Наш загін – тридцять чоловік. Всі верхи і я не привертаю уваги, одягнута у звичайне чоловіче дорожнє вбрання. До мого сідла приторочений лук, на поясі пара кинжалів – за наполяганням Міргана. Меч давати мені немає сенсу. Те, чим я можу бути корисна – знаходиться в моїй лікарській торбі, також притороченій до сідла. Девін знаходиться неподалік, та й Мірган намагається триматися поряд. Бурі краєвиди не тішать різноманіттям, хоч формально зима вже закінчилася. Проте для перших бруньок і пролісків ще зарано. В повітрі не чути запаху талого снігу – першого предвісника весни. Земля ніби завмерла, кутаючись у тумани вдень і вкриваючись памороззю ночами, часто навіть зі снігом. Так що я тішусь, що просто неба ночувати нам не доводиться. Згідно плану, опинившись у Вінтхолі, я перебуватиму в казармі разом з людьми Міргана, які заприсяглися не розкривати мою особу мешканцям замку і взагалі нікому. Мірган поговорить з матір’ю і вже залежно від цього ми будемо або робити вигляд, що я нікуди й не відлучалась. Або залишусь військовим лікарем і спробую в такому вигляді проникнути у своє помістя. Цього я Міргану, певна річ, не кажу. Поки що, принаймі – бо це призведе до пустих суперечок. Девін ніби вгадує мої думки – наближається і, поклавши руку на моє коліно, неголосно вимовляє: «Я піду з вами. Будь-куди. ». Стискає пальці і дивиться мені в очі, звузивши свої. Коротко відповідаю: «Добре», адже втекти від нього, якщо він і справді здогадався, буде важко. Головне, що не намагається відмовити, ну а зрештою, я ж і сама сподівалась на його товариство у своїй вилазці. Девін лишається задоволеним, коротко киває і від’їзжає назад. Я хмурюсь, намагаючись сховати посмішку, і несподівано зустрічаюсь очима з Мірганом. І от його погляд ріжуче-гострий, і витримати його важко. Втім, він швидко відвертається і поводиться загалом байдуже. Проте я відчуваю його напругу.

Серед гурту Мірганових людей я легше гублюся, і хоч ми також зупиняємось в тавернах – переймаюсь за свій вигляд менше. Мірган без розмов знімає для мене окремий номер, як і собі з Фраєм. Інші ж задовільняються рештою, більша частина ночує в залі або й на вулиці – півсотні людей не так просто розмістити у придорожніх тавернах, розрахованих щонайбільше на десяток кімнат.

 

У Вінтхол ми в’їзжаємо з шумом, радісними вигуками та посмішками. Здається, вся челядь вибігає назустріч. Кілька дівчат з прислуги кидаються на шию чоловікам з Мірганового загону– очевидно, сестри чи наречені. Одним словом, стоїть шум, гвалт і сама леді Агата, хоч і намагається стриматись, проте також сяє тривожними очима, коли Мірган, зпішившись, нахиляється, щоб її обійняти.

Я ж з тою частиною людей, що вочевидь не мають тут близьких, віддаюсь у руки Сварта, який проводить нас до казарм. Мені дістається невелика кімнатка – зате на одне ліжко. Скинувши сумку і плащ на підлогу, розтягуюсь на ньому в очікуванні обіду. Добре б зараз умитись, але це бажання, мабуть, кожного з моїх попутників. Цікаво, як бути з ванною – втім, то найменша проблема. Можна обійтись, врешті, і мискою – адже живуть якось люди, які не леді.

 

За два дні перебування у Міргановому Вінтхолі я готова вити. З кімнати я майже не виходжу, щоб не траплятися нікому зайвий раз на очі. Їм також тут. І сплю. І миюсь. І скоро з’їду з глузду від цього очікування. Лиш вночі дозволяю собі виходити в сад. В цю пору року він непривабливе місце ні для кого.

 Мірган ні разу не прийшов. І Фрай також. Девін кілька раз заносив їжу і з ним можна було перекинутись парою слів, але загалом… я тут ніби замурована. З власної волі. Те, що я завжди знала – нікому не можна віддавати контроль за власним життям в чужі руки. Тільки варто довіритись, покластись на когось – і от, ти вже фігура на дошці, якщо взагалі не цяцька на каміні. І це не пуста образа – нехай зараз я не дію, але ж і тримати мене у невіданні… Невже так складно спитати у власної матері, що відомо про мене Кертісу? Цієї ночі я візьму справу у свої руки. Навідаю Ліс. Має ж вона щось знати. А тоді вже можна й планувати якусь вилазку. З Девіном чи без нього.

На моє щастя, на ніч розвиднілось. Хоч місяць і не повний, проте світла дає достатньо, щоб орієнтуватись. До того ж, я досить добре бачу у темряві. Загалом, вийти з казарм, пройти через садок і зайти з боку кухні у замок труднощів не складає. А от далі важче. Світла з вікон недостатньо, коли тих вікон немає. Доводиться роздути пару вуглинок в печі і засвітити ліхтар, вдало залишений кимось на столі. Скоріш за все, кухаркою – адже їй доводиться починати свою роботу ще затемно, коли більшість мешканців замку ще сплять. Мені вдається піднятись на поверх, де знаходяться кімнати, нікого не зустрівши. Сподіваюсь, леді Агата настільки підтримує легенду, що не переселила Ліс з відведених для нас покоїв. Адже шукати її зараз серед прислуги просто нереально.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍