С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Не знайшовши чохла на руці, я гарячково поплескала по всіх кишенях. Порожньо.

Так, спокійно, на кораблі був. Може, в житловому блоці? Точно!

Крім сповіщень з робочих чатів і дзвінків Брандта, екран пристрою миготів повідомленнями від невідомого контакту. Хтось зі станції, не інакше.

«Ти ж в курсі, що зайняла моє місце?»

У вкладенні файл зі списком даорнської групи. Шакс?

«Такі речі треба узгоджувати, Ін-Марі. Залиш подвиги для Тхрону і відклич свою заявку».

Через три години прийшло ще одне. Довгенько терпів. Де ж я була тоді? В мед блоці, певно, гралась з налаштуваннями роботизованих рук.

«Я, наче, зрозуміло висловився. Пішла, зробила, доповіла про виконання. Це наказ!».

Та ні, не Шакс, на жаль. Здається, я майстерно вмію створювати проблеми на рівному місці. Правда, поки що тільки собі.

«Ін-Марі, все добре? Де ти?»

Останнє повідомлення і пропущений сім хвилин тому. Як я так з тим комунікатором примудрилась?

— Не бачили Магді? — в кімнату без стуку ввірвався один з бійців в екзоскелеті, чим заслужив «почесне» звання місцевого збоченця і мокрий рушник в лоба. Щойно з розвідки? Чи навпаки на неї?

— Що там? — я вилізла з верхньої соти, позіхаючи.

— Тебе ваш шукає, — боєць підняв вказівний палець догори. — Злий.

Хто б сумнівався.

Ледве переступила поріг злощасного відсіку, як Мілла виглянула з поки порожнього стаціонару, запихаючи в рот тангарин. Мріанка показувала на пляшку з фраєм, підзиваючи рукою. Я замотала головою, мовляв, пізніше.

— Підійдіть-но сюди, Ін-Марі, — з-за перегородки почувся голос Тарана. Запах цитрусів лоскотав ніс. — Ви що собі дозволяєте?! За Вами мають бігати по всій станції?! Де комунікатор?

Ясно. Одними покаянними поясненнями не відбудусь.

Пристрій висів у чохлі на руці і вібрував раз за разом. Алієць би його побачив, якби додумався хоч голову повернути.

— Просто… — з останніх сил стримувалася, щоб не чхнути. Он, як кулаки стиснув. Мабуть, подумав, що я кривляюсь.

— Забили на дисципліну? Навіть не потрудилися два слова відповісти, — він підняв зі столу комунікатор, з позначкою часу мого входу в мережу. Опановує дихальну терапію для приборкання гніву? Йому не допоможе. Якби стільниця була зі скла, то вже давно б потріскалась.

Мілла разом з іншими медиками, що тримали закуски та почату пляшку фраю, миттєво оцінили ситуацію і тихенько під стінкою подалися зі своїм святковим настроєм і наїдками у більш затишне місце.

— Заявку відкликали?

— Ні, — вичавила, заливаючись соромом. І таки чхнула.

Він глибоко видихнув. Під сірою уніформою один за одним напружилися м’язи. Буде далі так сопіти, скафандр лусне. Я стиснула губи, щоб не хихикнути. Не з такими думками треба перед керівництвом стояти. Далеко не з такими.

— Чому? — майже зірвався на колючий сміх.

— Спершу налаштовувала обладнання, потім – спорядження, далі – ще якісь дрібні доручення. Забула, — у критичній ситуації комунікатор – п’ята кінцівка ЗОХІ. Це загальновідоме правило. Зізнатись у тому, що я його лишаю сама не знаю де, – повне фіаско. — Вибачте. Не повториться більше. І… Не знала, що позиція медика у даорнській групі заброньована Вами. Ще раз перепрошую.

У знак каяття я зігнулась у три погибелі, але такий жест тільки роздратував керівника медблоку.

— Перестань постійно кланятись, не в храмі. Почергуєш дві доби у нічні зміни, Статут, заодно, освіжиш в пам’яті. І щоб завтра до сьомої години тебе у даорнській групі не було! Слухай, а, може, приписати тобі курс внутрішньом’язованих ін’єкцій адаптолом? Для профілактики, — останні речення протягнув глузливо, покручуючи комунікатор між пальцями.

Препарат для лікування деменції? Натякає, що я потім три дні сісти не зможу? Якщо це такий гумор, то хай моргне, коли сміятись.

— Виправлюсь. Тільки дозвольте уточнити, щоб надалі не виникало плутанини, Ви ж не будете заперечувати проти вильотів з мріанцями?

— Ніякої роботи в групах, Ін-Марі. Можеш йти. Екзоскелет і зброю здати сьогодні.

— Чекайте. Як це, здати? Абенні Гофмейр закріплена за гемманцями, Лі Мей Джоу і Мілла Роже, якщо не помиляюсь, працюватимуть у змішаних командах. Хлопців сьогодні, он, в розвідку відправили. А я чимось гірша?

— Ти хоч розумієш, куди лізеш? З твоїм-то досвідом?

Скільки? Скільки ще я маю пройти випробувань, щоб довести цьому алійцю свою профпридатність? Це вже занадто вказувати, з ким мені працювати, а з ким ні. Такі повноваження є тільки у Фоти.

— А що з ним не так? Якщо знайдуться травмовані, я зможу допомогти. Держава мені за це платить, взагалі-то. А оці нелогічні заборони потягнуть плітки і стануть запрошенням на Авім для твоєї конкубіни!

Здається з «тиканням» перестаралась. Алієць зреагував миттєво. Сильна рука схопила зап’ястя. Раптовий рух, і в спину вже впирався стіл, за яким працює Лі Мей. Я скрикнула і примружилась, готуючись до можливого удару.