Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- І що ти хочеш знати? – раптово затихла Лідія.

- Про це потім. Спочатку треба знайти місце для ночівлі.

- Можемо зупинитися на тих руїнах. Колись там стояв храм семи сестер. Жриці завжди говорили, що жодна темна сила туди не поткнеться.

Неохоче відпускаючи дівчину з обіймів, відьмолов погодився з пропозицією.

Дістатися до руїн вдалося під саму темряву. У сумці Лідії знайшлося декілька яблук, чим і повечеряли. Накинувши плащ, герцог знайшов найзручніше місце під колоною і поманив до себе дівчину.

- Ти хочеш, щоб я спала в твоїх обіймах?

- Так буде тепліше, - знизав плечима чоловік. – І залишишся під наглядом. Ну ж бо! Я не кусаюся.

Лідія зараз відчувала таку втому, що чесно кажучи їй було однаково, де заснути. Більше того, поряд з відьмоловом їй точно буде безпечніше. Примостившись поряд, дівчина пригорнулася до Раймара і майже миттєво заснула.

А от герцогу це так легко не вдалося. Він повністю довіряв Ґудзику їх охорону, тому про чудовиськ навіть не думав. Ні. Його думками заволоділо одне нестерпне дівчисько, що зараз мирно сопіло на плечі. В якісь моменти Раймару хотілося притиснути її до себе та взяти прямо у сідлі. А інколи важко було перебороти бажання роздерти на шматки кожного, хто косо подивиться у її бік. Як так? Звідки це взялося? Чому, називаючи Лідію відьмою, Раймар отримує насолоду на межі з екстазом?

- Маячня якась! – сердито прошипів чоловік і міцніше притиснув до себе те саме нестерпне дівчисько. – Що ж ти зі мною зробила?

Але у відповідь почув лише тихе ухання над головою, більше схоже на сміх.