Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

 Я втупилася на хлопця. Та він сам псих.   

- Прошу вибачення? - перепитала, немов мені почулося.  

 Я правильно розібрала останнє речення?  

- Схоже, Мін так і не зізнався, хто він. І ти справді не знаєш, хто ми. 

- Я не розумію, про що ви говорите. Мені все одно, хто ви. Я не розумію, що вам від мене потрібно...  

- Щоб ти поїхала зі мною.   

 Моє серце розривалося від недовіри, сумніву і болю.   

 Мін не навчиться жити без мене. Він не хоче... Джи Мін так і не відпустив мене. Йому дуже погано. Але Мін...  

- Ти потрібна йому, - промовив Вік.  

- Він кинув мене і просто пішов.  

- Мін не зміг розповісти, хто він. Якби розповів, і ти не прийняла б це...  

- Я говорила, що мені все одно, хто він і чим займається. Я готова була прийняти будь-яку правду про нього. У нього можуть бути проблеми із законом, йому потрібно ховатися... Якщо він не одружений, важко собі уявити причину, через яку він не може залишитися зі мною.  

- Ти і є причина. Ти, я, він, наша сім'я, весь наш рід, весь ваш рід людський. Те, на що тобі доведеться піти заради нього. Тобі доведеться зробити найскладніший вибір у своєму житті. Щоб залишатися з ним, тобі потрібно буде відмовитися від усього і всіх, кого ти знаєш у цьому житті, житті звичайної людини. Ти не зможеш повернутися. Це квиток в один кінець. Ти готова ніколи не повертатися туди? - Вік кивнув головою назад, запитально дивлячись на мене. Я не могла відірвати від нього очей. - Що Мін для тебе означає?  

 Я не відповідала. Невже все настільки серйозно?   

 Але якось... Що значить: весь ваш рід людський? Цей хлопець що: себе до «небожителів» зараховує? Скидається на крайній ступінь зарозумілості й гордовитості.  Або в нього не все гаразд із головою. Може, наркоман?  

 Дивлячись тепер перед собою, думала про Джи Міна. На що він витрачає своє життя? Він став на слизьку доріжку. Він не хотів, щоб я про це знала, не хотів і не хоче вплутувати мене в це. Що, якщо Джи Мін і сам вживає наркотики?..  

 У мене все похолоділо всередині від цієї думки.  

- Де він? - запитала тихенько.  

- Був у Празі. Якщо не втік... Він знищує сам себе. Став абсолютно некерованим. Я відвезу тебе до нього. Будь із ним, якщо любиш його.  

 Я перевела погляд на Віка. Тепер він просить, щоб я була з Міном, хоча спочатку говорив, що хоче зрозуміти, чи небезпечна я для їхньої сім'ї. 

- Прошу тебе, - прошепотів він. - Мін ненавидітиме мене до кінця своїх днів.   

- За що?  

 Вік не відповів.   

- У певному сенсі тобі не пощастило, - вимовив він, нарешті. - Мін обрав тебе. У мене немає бажання нічого пояснювати. Та й не знаю як. Зараз я просто хочу привезти тебе до нього.  

 Я почувалася спантеличено. Частина мене прагнула до Міна. Частина - з підозрою ставилася до появи цього Віка. Він був якимось дивним. Часом ніс нісенітниці, говорив про речі, які не вкладалися в мене в голові. Усе якісь недомовки і прозорі натяки. І чи говорив він мені правду? Я боялася ставити прямі запитання і боялася почути на них відповіді. Чим же все-таки займається їхня сімейка?    

- Скільки вам років? - запитала я, прямо глянувши на Віка.  

 Хотіла зрозуміти, чи бреше він мені. Замість відповіді була нагороджена пильним поглядом. Хлопець не хотів відповідати.  

- Є речі, яких я не можу зрозуміти, - продовжила.  

- Тебе турбує мій зовнішній вигляд?  

- Ви надто молодо виглядаєте. Дуже-дуже важко дати вам років тридцять п'ять - тридцять сім. Джи Мін молодший за вас? Наскільки ви старші за нього і мене?  

 Вік продовжував вивчати мене уважно і надто вже серйозно.  

 Я посміхнулася:  

- Чому в мене таке відчуття, що ти морочиш мені голову?  

 Мені набридло те, що хлопець, молодший за мене років на п'ять-десять, розмовляє зі мною неформально, хоча й чудово володіє корейською і, напевно, знає всі тонкощі та допустимі норми спілкування між незнайомими людьми. Я вирішила так само розмовляти з ним неформально.   

- Навіщо? - не розуміла я.  

- Я не морочу тобі голову.  

- Гаразд.  

- Ти кохаєш його. І зараз твоє серце розривається на частини. Якби я не здавався тобі дивним і частково божевільним, безсумнівно, поїхала б до нього. Тепер моя черга ставити запитання.  

 Вік дивився на мене, і я відчувала, як німіють мої кінцівки.    

- Тобі все одно, хто він? 

- Все одно, - прошепотіла я.  

- Хочеш, щоб він повернувся? Навіть попри те, що відпустила його? 

- Я...  

- Ти любиш його і хочеш бути з ним. Тоді будь із ним. Тебе тут нічого не тримає. У тебе практично немає сім'ї. Тільки тітка. Ти готова відмовитися від свого колишнього, звичного життя заради Міна?