Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

 Я ще раз глянула на свого попутника.   

 Він цілком може бути нащадком багатих батьків. Але чому тоді подорожує Кореєю на громадському транспорті? Ще й сів бідолаха не на той автобус...  

- Ти кохаєш його? - запитав раптом хлопець.  

 У мене щось тьохнуло в шлунку. Запитання настільки здивувало мене, що я мало не виїхала на зустрічну смугу.   

- Що?  

- Чон Джи Мін... Що він для тебе означає?  

 Я була, м'яко кажучи, розгублена. Зовсім не очікувала, що випадковий пасажир заговорить про Джи Міна.  

 Отже, цей хлопець знає мене. Він сідав у машину, знаючи, хто я. Він не поставив мені жодного уточнюючого або навідного для себе запитання, щоб визначити, чи та я людина, яку він шукав.   

 І якщо він шукав когось, і знайшов... Це він МЕНЕ шукав? Чон Джи Мін його брат?!   

 З'їхавши на узбіччя дороги, я зупинила машину.  Мені важко було дихати від хвилювання. Щось раптом скувало мене по руках і ногах. Хлопець, якого я підібрала на дорозі, весь цей час брехав мені. Яка ймовірність того, що наша зустріч випадкова? Як він знайшов мене? І чому опинився там, на дорозі, в потрібний для нього час, і в потрібному для нього місці?  

 Я ж сама назвала йому своє ім'я...  

 Звичайно, цей Вік не в усьому брехав мені. Його молодший брат - кореєць. Мабуть, вони зведені. Мін говорив щось про те, що знайшов того, хто став для нього батьком і прийняв у свою сім'ю. Або ж... У мене з'явилася інша здогадка. Те, про що я не думала, але зараз стало таким очевидним. Це не здавалося неймовірним, а цілком пояснювало те, що Мін не міг залишитися зі мною, не міг покликати мене за собою. І цього Віка Мін цілком може назвати своїм братом, молодшим, старшим, не важливо... Джи Мін одружений... Або в нього є наречена...  

 Ця думка приголомшила мене, мабуть, ще більше. І водночас багато чого немов стало на свої місця.

 Але щось у моїй голові не сходилося. Якщо Джи Мін молодший за Віка, отже, цьому хлопцеві має бути більше тридцяти п'яти. Це він добре так зберігся... Чи те, що говорить, - брехня? Джи Мін теж нічого собі, зберігся.  Але я ніколи б не повірила, що їм обом може бути вже за тридцять.  Однак зараз це було не важливо.  

- Джи Мін тепер, і справді, ваш брат? - запитала я.  

- Так.   

- Чим же я можу бути для вас небезпечною?  

- Що він розповів тобі?  

- Про що?  

- Про себе, про нас.  

- Нічого, - гірко посміхнулася я. - Ви за півтори години розповіли про свою сім'ю більше, ніж Джи Мін за весь той час, що я знаю його. Якщо, звісно, те, що ви говорили, правда. Я навіть не знала, що він покинув країну і що в нього нова сім'я. Вам нема чого боятися. Мені нічого не потрібно ні від вас, ні від вашої родини. Мені начхати на те, скільки у вас грошей і чим ви займаєтеся. Я нічого не хочу про вас знати. І мені нічого від вас не потрібно. Джи Мін кинув мене. Сімнадцять років тому. Наша випадкова зустріч пів року тому нічого не означає. Я відпустила його. Я знову зможу його майже забути. Єдине, про що хотіла б запитати...  

 Хлопець мовчав, і я продовжила:  

- Мін одружений? Одружений з вашою сестрою. Тому ви називаєте його своїм братом і вважаєте членом своєї родини?  

 Я глянула на Віка. Хотіла почути правду, наскільки боляче б мені не було.   

 Пильний погляд блакитних очей вивчав мене з такою увагою, немов хотів пропалити в мені дірку і побачити мою душу, вивернуту назовні.   

- Ні, - була відповідь. - Та, кого я можу назвати своєю сестрою, у вашому розумінні цього слова, вже одружена, і її серце обрало зовсім не Джи Міна. Ти могла її бачити. 

 Я згадала красиву дівчину з торгового центру. Ту, яку дійсно бачила разом із Міном. Він говорив тоді, що вона частина його сім'ї і вона вже заміжня.   

 Отже, він не одружений.   

 У мене полегшало на душі. Але це мало що змінювало. Хоча, ні. Це могло означати, що Джи Мін все ж кудись вляпався. Хто та людина, що прийняла його у свою сім'ю? І чи сім'я це? Про це я вже не могла запитати. 

- Що вам потрібно від мене? - запитала замість цього.  

 Вік зволікав із відповіддю.   

- Ти не відповіла на моє запитання, - промовив він. 

- Запитання?..  

 Мені не подобалося, що мій попутник тепер розмовляв зі мною неформально, але я змусила себе ставитися до цього поблажливо.  

- Ти кохаєш його?  

- Вашій родині нема про що турбуватися, - промовила, глянувши на Віка з викликом і деякою злістю. - Я відпустила Міна. Я нічого від нього не вимагала і не просила залишитися. Я навчуся жити без нього. І люблю його чи ні, нікого з вас це не стосується.   

- Це стосується всіх нас. Мін один із нас. Ти відпустила його, але ВІН не відпустив тебе. Він знищує себе. Мін не навчиться жити без тебе. Він цього не хоче. Цей придурок ставить під загрозу всю сім'ю. І я вже не знаю, що робити з цим психом. Тому я заберу тебе з собою.