Ася Чирокбей - Талісман обраної, Ася Чирокбей

Розділ 26. Пастки Сходу (розповідає Рігд)

Хруснула гілка, і ми зачаїлися в смузі чагарнику.

Попереду йшли батько і Саєб, за ними я, і замикав ланцюжок сер Тангрет зі своїми бійцями. Конфідус із двома матійцями рухалися паралельно нам, за сотню ліктів на північ. Зараз вони мають бути о-о-он у тих кущах.

Чагарник перемежовувався низькою травою, і Конфідус з обережності наполіг на тому, щоб ми розділилися. Минуло два дні відтоді, як ми залишили корабель схованим поміж скелями. Птахи запевняли, що корабель буде в безпеці, тому ми залишили там тільки двох матійських матросів.

Втрата цього корабля стала б величезним нещастям для нас, і Саєб розривався між своїм обов'язком капітана і військовим духом, що кликав його вперед. Зрештою, войовничий дух переміг, і тепер Саєб разом із нами та під керівництвом Кріді пробирався до фортеці ворога на загадковому Сході.

Тривалий час я був зніженим придворним поетом і нареченим принцеси Ірбіни, та навіть не міг припустити, що моє життя настільки зміниться. Однак звістка про те, що я син Вартового, спричинила переворот у моїй душі і знову пробудила мрію про героїчні вчинки, яка була у мене в ранньому дитинстві, але згодом була витіснена безтурботним і легковажним життям аристократа. Мій вітчим-барон, який обожнював матінку, також любив і балував мене. Матінка часто говорила про те, як мені пощастило в житті, адже мій батько, простий воїн, не міг би дати мені такого забезпеченого існування. Але тепер я знаю, що мій батько - не простий воїн, і пишаюся цим.

Єдина гірка нотка в моєму нинішньому житті - це розбрат між батьком і матінкою, але я сподіваюся, що коли-небудь вони порозуміються.

Чи обтяжує мене похідне життя? Мабуть, ні. Усі роки, які я провів у баронському замку, у мене було відчуття, що все, що мене оточує, не належить мені, хоча матінка і вітчим говорили протилежне. Тому я з радістю вирушив до двору, сподіваючись за допомогою старанної служби набути своїх власних статків. І, звичайно ж, мені хотілося випробувати свій талант поета. Але після приїзду до палацу я потрапив у ще більш неприємну для мене двоїсту ситуацію, коли змушений був брехати такій благородній леді, як принцеса Ірбіна. І якщо я зможу хоч трохи сприяти її звільненню, я буду безмежно щасливий хоча б частково спокутувати свою провину перед нею. Я мимоволі торкнувся каблучки принцеси, яку носив, не знімаючи, відтоді, як прийшла звістка про її зникнення.

Легкий свист перервав мої думки. Він означав, що ми можемо рухатися далі. Досвідчені воїни навколо мене пересувалися безшумно, як тіні, і я намагався не відставати від них, хоча усвідомлював, що в частині майстерності пересування в лісі мені ще належить багато чому навчитися.

У лісі Кріді змінився. Він пересувався на чотирьох лапах, стаючи схожим на великого собаку, а іноді з легкістю підіймався на дерева, подібно до мавпи. Він принюхувався, верещав і гарчав, але ці сигнали були зрозумілі тільки моєму батькові, який перекладав їх для всіх інших мовою, прийнятою серед мисливців, яка складалася з шипіння, свисту і звуків, схожих на ті, що видають птахи.

Кожен з нас ніс зброю з корабля. Зі світанком ми подвоїли обережність. Усю ніч ми рухалися на південний схід і зараз перебували біля підніжжя величезного пологого пагорба, що заважав розгледіти місцевість за ним. Батько пташиним свистом просигналив привал і вирушив на розвідку разом із Конфідусом. Кріді по-своєму обстежував місцевість, рухаючись колами, що розширювалися, від місця нашої стоянки. Цим місцем була заросла чагарником і невисокими смереками балка, що простягалася в напрямку пагорба.

Відсутність розвідників затягнулася, і мої товариші почали неспокійно перешіптуватися, коли гілки попереду заколихалися, як від легкого пориву вітру, і з'явився батько. Він захекався, а його одяг був у пилу. Це й не дивно - поросла кущами балка незабаром закінчувалася і починалася ділянка без рослинності. Пагорб був вкритий глиною і пісковиком, тож непомітно пересуватися по ньому було важко. Єдиним укриттям могли стати валуни з того ж пильно-бежевого пісковика. Тож відносна зручність, з якою ми розташувалися в балці, обіцяла незабаром закінчитися.

- За пагорбом починається місто, - сказав батько. - Ми нікого досі не зустріли тільки тому, що цей пагорб відокремлений від міста озером із непрохідними берегами, зарослими очеретом. Дороги проходять північніше і південніше цього місця.

- Ми не будемо заходити в місто, - продовжив він. - Кріді стверджує, що потрібна нам фортеця знаходиться за містом, по інший його бік.

Промовляючи це, батько вдягав кольчугу і меч, які залишав, вирушаючи на розвідку.

Вирішили взяти ліворуч і обійти пагорб, а потім і місто, рухаючись у східному напрямку. Ми мали підійти до дороги і перетнути її непоміченими. Оскільки ходили чутки про те, що Схід - пустельна місцевість, під час заходу у володіння сера Тангрета нас забезпечили одягом кочівників, і його сіро-коричневий колір тепер спрощував нам завдання ховатися від сторонніх очей.

Кидок до дороги і її перетин пройшли без пригод. Ми обігнули пагорб і зараз могли бачити смутні контури будівель далеко праворуч. Кріді продовжував здійснювати кругові обходи, тож ми просувалися досить повільно, а тепер до нього приєднався Ім'я.

Сер Тангрет штовхнув мене ліктем і вказав на птаха, який описував кола над нами, майже повторюючи траєкторію руху волохатої істоти.

- Кріді попереджає, що тут небезпечне місце, - сказав батько, зупинивши нас і зібравши нашу групу разом під прикриттям декількох дерев, що було тут рідкістю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍