Джоан Роулінг - Шовкопряд, Джоан Роулінг

з-за столу,— мені треба, щоб ти пошукала, коли інтерв’ю знімали. Я тим часом перегляну матеріали справи, щоб згадати, про що та Інглез говорить. Потім у мене зустріч з редактором Квайна.

— В мене ще є новини про ту лікарню біля квартири Кетрин Кент і про відходи з неї,— сказала Робін.

— Кажи,— озвався Страйк.

— Спеціалізована компанія забирає відходи щовівторка. Я з ними зв’язалася,— Робін зітхнула, і Страйк здогадався, що цей напрям розслідування нікуди не приведе,— і вони не помітили нічого дивного чи незвичного, коли забирали пакети у вівторок після вбивства. Гадаю,— провадила вона,— було б малореально, щоб вони не помітили мішок людських нутрощів. Вони мені сказали, що там головно тампони і голки, і все те вони збирають у спеціальні пакети.

— Але перевірити треба було,— підтримав її Страйк.— Це добра детективна робота — викреслювати всі можливості. Хай там як, у мене є ще завдання для тебе, якщо не боїшся вийти під сніг.

— Я залюбки! — одразу повеселішала Робін.— Що треба зробити?

— Той старий у книгарні в Патні, який пригадує, ніби восьмого бачив Квайна,— сказав Страйк.— Він уже мав повернутися з відпустки.

— Без проблем,— заявила Робін.

Протягом вихідних вона не мала можливості обговорити з Метью той факт, що Страйк хоче вивчити її на детектива. Перед похороном це було б не до речі, а після суботньої сварки взагалі було б схоже на провокацію і викликало б нову сварку. Сьогодні Робін кортіло вийти надвір, шукати, розслідувати, а потім повернутися додому і буденно розповісти Метью, що саме вона робила. Хоче чесності — буде йому чесність...

Того ранку Керолайн Інглез, змарніла блондинка, більше години просиділа у Страйка в кабінеті. Коли нарешті вона пішла — заплакана й рішуча,— Робін поділилася зі Страйком новинами.

— Інтерв’ю з Фенкортом зняли сьомого листопада,— сказала вона.— Я дзвонила в «Бі-бі-сі». Ледь домоглася того, що треба.

— Сьомого,— повторив Страйк.— То була неділя. А де знімали?

— Знімальна група поїхала до його будинку в Чу-Магні,— відповіла Робін.— А що ти такого помітив у інтерв’ю, що зацікавився?

— Передивися ще раз,— відповів Страйк.— Пошукай, може, є на «Ютубі». Я здивований, що ти з першого разу не помітила.

Робін трохи образилася; пригадала, як Метью сидів поруч, як розпитував її про аварію на М4.

— Я перевдягнуся до обіду,— сказав Страйк.— Замкнемо офіс і разом вийдемо, добре?

За сорок хвилин їхні шляхи розійшлися в метро: Робін поїхала до книгарні «Бридлінгтон» у Патні, а Страйк вирушив до ресторану на Стренді — пішки.

— Щось забагато витрачаю на таксі,— пояснив він Робін, не бажаючи казати, скільки коштувало дати раду «ленд-крузеру» ввечері у п’ятницю.— Часу ще купа.

Кілька секунд Робін дивилася йому вслід — як він тяжко спирається на ціпок і сильно кульгає. Дитинство, проведене в товаристві трьох братів, дало Робін незвичне і точне уявлення про часто вороже ставлення чоловіків до жіночої турботи, але вона не знала, скільки ще Страйк зможе напружувати коліно, перш ніж те відмовить йому не на кілька днів, а на довший строк. Година була обідня; у поїзді в напрямі станції «Ватерлоо» навпроти Робін дві жінки голосно балакали, тримаючи між колінами великі торби з різдвяними покупками. Підлога в метро була брудна й мокра, у повітрі знов розливався дух вогкої тканини і брудного тіла. Більшу частину мандрівки Робін без великого успіху дивилася уривки з інтерв’ю Майкла Фенкорта на мобільному.

Книгарня «Бридлінгтон» розташувалася на головній вулиці Патні. Старомодні вітрини з підвіконнями згори до самого низу заповнювали стоси нових книжок упереміш з уживаними. Коли Робін ступила за поріг, дзеленькнув дзвоник; вона опинилася у приємній і злегка пропахлій пліснявою атмосфері. Під полицями, які, так само заповнені стосами книжок, височіли аж до стелі, виднілося двійко драбин. Приміщення освітлювали лампочки, які звисали так низько, що Страйк ударився б головою.

— Доброго ранку! — гукнув підстаркуватий джентльмен у завеликому твідовому піджаку; мало не риплячи при кожному русі, він вийшов з кабінету з рябими скляними дверима. Коли він підійшов, Робін відчула сильний запах немитого тіла.

Вона вже спланувала нехитру тактику розмови і спитала, чи є книжки Оуена Квайна.

— А! А! — з розумінням озвався продавець.— Навіть не треба питати, звідки такий сплеск зацікавленості!

За звичаєм самозаглиблених відлюдників він без запрошення почав лекцію про стилістику і невпинне погіршення читабельності Квайнових книжок, заразом ведучи Робін у глибини книгарні. Двох секунд знайомства вистачило, щоб він упевнився, що вона зацікавилася Квайном лише тому, що його нещодавно вбили. Це, звісно, була правда, але Робін трохи розсердилася.

— У вас є «Брати Бальзаки»? — спитала вона.

— Ви бодай знаєте, що не треба просити «Бомбікса Морі»,— відзначив продавець, тремкими старечими руками відсуваючи драбину.— Троє молодих журналістів питали його.

— А нащо сюди приходили журналісти? — безневинно спитала Робін; старий подерся на драбину, продемонструвавши краєчок шкарпетки гірчичного кольору над старими брогами.

— Напередодні смерті містер Квайн заходив сюди по книжки,— пояснив старий, роздивляючись корінці десь над головою Робін.— «Брати Бальзаки», «Брати Бальзаки»... десь тут мають бути... Божечки, та точно був примірник...

— Він дійсно заходив сюди до вас? — спитала Робін.

— О так. Я його одразу впізнав. Я був великим прихильником Джозефа Норта, а вони з’являлися на одній афіші на фестивалі в Гаї.

Тепер він спускався з драбини. На кожному щаблі ноги старому трусилися, і Робін злякалася, що він зараз упаде.

— Перевірю в комп’ютері,— сказав він, важко дихаючи.— Упевнений, що «Брати Бальзаки» є.

Робін пішла за ним, думаючи, що коли старий востаннє бачив Оуена Квайна в середині вісімдесятих, є сумніви, що дійсно він міг впізнати письменника тепер.

— Не думаю, що його можна було не впізнати,— відзначила вона.— Я бачила фото. Дуже примітний чоловік, ще в тому тірольському плащі.

— В нього очі різного кольору,— сказав старий, тепер поглядаючи на монітор одного з перших «макінтошів», якому було, на думку Робін, років двадцять: бежеві квадратні великі клавіші — мов іриски.— Зблизька видно. Одне каре, друге блакитне. Гадаю, поліціянта вразили моя спостережливість і пам’ять. На війні я служив у розвідці.

Він розвернувся до неї з самовдоволеною усмішкою.

— Я правий — дійсно є книжка, уживана. Сюди,— він почовгав до бруднуватого кошика з книжками.

— Для поліції то дуже важлива інформація,— мовила Робін, ідучи за ним.

— Так і є,— поблажливо погодився він.— Час смерті.