Річард Фейнман - Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман

які підтвердять витрати.

— Мені немає чого доводити. Ви знаєте, що я живу в Лос-Анджелесі і їжджу в інші міста. Як, по-вашому, я там опиняюся?

Вони не здалися, але я теж не здався. Я розумію, що коли опиняєшся в такій ситуації і йдеш проти Системи, то за наслідки, якщо твій план не спрацює, доведеться розплачуватися тобі. Тож я цілком задоволений, хоча так і не отримав відшкодування дорожніх витрат.

Це одна з моїх ігор. Хочете квитанцію? Я не дам вам квитанцію. Тоді ми не дамо вам грошей. Окей, тоді я не отримаю грошей. Ви не довіряєте мені? Чорт із вами, тоді не платіть мені грошей. Звісно, це абсурд. Я знаю, що так працює державний апарат, ну, то хай він іде в дупу! По-моєму, до людей треба ставитися по-людськи. А якщо ви ставитеся до мене не по-людськи, я не хочу мати з вами ніяких справ! Їм погано? Погано. І мені погано. Ну, то забудьмо. Я розумію, вони «захищають платників податків», але подивіться і подумайте, наскільки захищений платник податків у такій ситуації.

Було дві книжки, і навіть після тривалих дискусій ми не змогли вибрати, яка краща, бо вони були дуже схожі. Ми віддали рішення на розсуд Ради з питань освіти. Рада тоді почала брати до уваги вартість книжок, а раз дві книжки майже однакові, то вирішили вибрати дешевшу.

Постало питання, коли школи отримають підручники: як зазвичай чи, може, трохи раніше, до початку нового семестру?

Представник одного видавництва встає і каже: «Ми раді, що ви вибрали нашу пропозицію. Ми можемо доставити підручники до початку наступного семестру».

Представник видавництва, яке програло, теж встає і каже: «Через те, що наша пропозиція була сформульована з розрахунку на пізніший термін поставки, я вважаю, що нам слід надати право подати заявку ще раз, бо ми теж можемо поставити підручники раніше».

Містер Норіс, юрист із Пасадени і член Ради, питає цього хлопця: «А скільки буде коштувати отримати підручники раніше?».

Той називає цифру — і вона менша!

Перший хлопець протестує: «Якщо він змінює свою пропозицію, то я теж маю право змінити свою!» — і називає цифри, які ще менші!

Норіс питає: «А як так виходить, що книжки будуть раніше і при цьому дешевші?».

«Ну, — каже один хлопець, — ми можемо використати особливий метод офсетного друку, який зазвичай не використовуємо». Так, мовляв, книжки вийдуть дешевші.

Інший хлопець підігрує: «Коли друкуєш швидше, ціна менша!».

У нас справжній шок. Закінчилося тим, що книжки обійшлися на два мільйони доларів дешевше. Норіса дуже розсердила ця несподівана переміна.

А сталося те, що через невизначеність із датою поставки видавці могли змагатися один з одним. Раніше, коли книжки вибирали без урахування вартості, не було сенсу знижувати ціну — видавці могли ставити будь-яку. Нижча ціна не була перевагою в конкурсі, важливіше було справити враження на членів комісії зі складання навчальних планів.

До речі, коли б не засідала наша комісія, тут як тут з’являлися видавці — влаштовували обіди, розповідали про свої книжки. Я ніколи не ходив на зустрічі з ними.

Якось кур’єр «Вестерн Юніону» доставив пакет сухофруктів і всякого такого із запискою «Від нашої родини вашій. Вітаємо із Днем подяки. Сім’я Паміліо». Тепер мені очевидно, що до чого, а тоді я не зрозумів.

Пакунок прийшов від родини з Лонг-Біч, про яку я ніколи не чув. Очевидно, хтось хотів привітати друзів і помилився адресою, тож я подумав, що краще все з’ясувати. Подзвонив у «Вестерн Юніон», узяв телефон відправника і подзвонив туди.

— Добрий день, мене звати містер Фейнман. Мені прийшла посилка…

— А, добрий день, містере Фейнман. Це Піт Паміліо.

Чоловік говорить таким приязним тоном, ніби я маю знати, хто він такий! Я із тих тугодумів, що дуже погано запам’ятовують імена, так що може бути.

Кажу: «Вибачте, містере Паміліо, але я вас не пам’ятаю…»

А виявляється, що це представник видавництва, чиї книжки я мав оцінювати у складі комісії.

— Ясно. Але це можуть неправильно зрозуміти.

— Це ж подарунок однієї сім’ї іншій.

— Так, але я оцінюю книжки, які ви публікуєте, і вашу люб’язність можуть неправильно витлумачити.

Я-то розумів, що відбувається, але вирішив увімкнути дурника.

Іншим разом видавець прислав мені шкіряний портфель з моїм ім’ям, красиво виведеним золотом. Я відповів йому те саме: «Я не можу його прийняти. Я оцінюю книжки, які ви видаєте. Не думаю, що ви цього не розумієте».

Один зі старожилів комісії сказав: «Я ніколи не приймаю жодних подарунків, вони мене дратують. Але видавці все одно їх присилають».

Але одну нагоду я справді проґавив. Якби я не так туго думав, то завдяки роботі в комісії міг би весело провести час. Приїхавши в Сан-Франциско напередодні свого першого засідання, я вирішив піти подивитися місто і щось перекусити. Виходжу з ліфта і бачу: у вестибюлі сидять на дивані двоє хлопців. Вони підскакують і кажуть:

— Добрий вечір, містере Фейнман. Куди ви йдете? Може, ми вам щось покажемо в Сан-Франциско?

Їх відрядило на завдання видавництво, і я не хотів мати з ними справи.

— Іду перекусити.

— Ми можемо запросити вас на вечерю.

— Ні, я хочу побути сам.

— Ну, ми готові з усім вам допомогти.

Я не зміг втриматися.

— Я збираюся пошукати проблем на свою голову, — кажу.

— Думаємо, і з цим ми можемо допомогти.

— Ні, я впораюся сам.

А тепер думаю: «Ти зробив помилку, Фейнман! Треба було дати їм розвернутися по повній, записати у щоденник і показати народу Каліфорнії, наскільки далеко готові зайти видавці!». А коли дізнався про закупівельну різницю у два мільйони, один Господь знає, як я шкодував!

Ще одна помилка Альфреда Нобеля

У Канаді існує велика асоціація студентів-фізиків. Вони влаштовують конференції, читають доповіді і всяке таке. Якось студенти відділення асоціації у Ванкувері запросили мене виступити. Дівчина-організаторка домовилася з моєю секретаркою про переліт із Лос-Анджелеса, а мене навіть не попередили. Вона просто прийшла в мій кабінет. Дуже ефектна красива блондинка. (Це допомогло, не мало б, але допомогло. :) Я був вражений тим, що ванкуверські студенти все це профінансували. Мене так добре зустрічали і розважали у Ванкувері, що тепер я знаю головний секрет лекційних гастролей: треба, щоб