Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

На Ентанго таке побажання було традиційним, його говорили шанованим людям.

І ще довго стояли Майкл з Мартою, проводжаючи поглядом друга, знайденого на острові Ентанго, — маленькій цяточці на тілі безмежного Індійського океану.

Для Сема дні стали схожими на цілодобове вигулювання собаки. Він навіть перестав соромитися бігати з висолопленим язиком під осатанілим сонцем туди-сюди по Танджунау. Вуха, відчував, ставали сторчма, бо треба було встигнути побачити-почути усе і потім переповісти спочатку детективові Камінскі, а потім те ж саме клятому Ероуту.

— Той абориген нам непотрібний, — почув Сем, доплівшись, нарешті, до дверей кімнати, в якій оселився Ероут.

Цей занюханий готель на околиці Танджунау, що належав Бінгасару, голландець відразу назвав, відмовившись від престижних апартаментів центральної частини міста. Як тільки наступного ранку після раптового нічного від’їзду українки з острова вони удвох з Семом добралися до Танджунау, йдучи услід за Мартою, Ероут відразу кинув «До Бінгасара!» — і Сем розгубився та не зміг запропонувати щось ближче того кварталу, де мав оселитися детектив Камінскі.

Тепер Сема запхнули у комірчину під сходами, де лежала розлізла від часу циновка. Оскільки хлопець цілісінькі дні стежив за Мартою та Майклом, незримо дихав у їхні спини, він уже поночі повертався у комірчину настільки втомленим, що ледве-ледве молов язиком, якщо було про що розповісти Ероуту, бо Камінскі сам задавав питання. Тоді вже Семові було байдуже, якої якості його циновка.

— Той абориген нам непотрібний, — знову донеслося з кімнати Ероута. Говорив голландець і, ясна річ, що аборигеном називали його, Сема. Люто заскреготав зубами, наточував їх, ніби й справді готувався вп’ятися в горлянку товстуна. Однак вирішальна мить не підходила ось уже два тижні і Сем знову благав свого бога, щоб допоміг швидше розправитися з товстим європейцем.

Сьогодні, нарешті, Сем вислідив, як Майкл зранку придбав два квитки на літак до Медана, що відлітав завтра опівдні. Доповів про це Камінскі.

— Ти свою роботу виконав, — поплескав детектив хлопця по плечі. — Завтра отримаєш гонорар.

Од таких слів Семові стало надзвичайно радісно і він навіть пискнув від задоволення.

До Ероута, щоб розповісти цю ж саму новину, чалапав через усе місто. Думки обсіли такі навальні, що Сем ледве-ледве переступав босими ногами по розпеченому камені мощених вулиць.

Час спливав, невблаганно вимагаючи рішучих дій. Камінскі довірливо натякнув Семові, що, очевидно, завтра Марта не полетить до Медана. На летовищі її перехопить детектив разом з охороною Даві. А Ероут залишиться ні з чим…

— І полетить Марта разом з Даві під надійною охороною Самура так далеко, що твоєму Ероуту ніколи її не знайти, — закінчив відкривати карти Камінскі.

І тоді Сема охопив жах. Він навіть не встигне, як це роблять його чотириногі друзі, підтиснути хвоста і чимдуж податися геть, жалібно заскавулівши. Живим Ероут не відпустить… ЯКЩО СЕМ НЕ ЗРОБИТЬ СМЕРТОНОСНИЙ СТРИБОК!

У правильності такого вироку Сема переконав Камінскі, кожного разу при зустрічах нагадуючи, як холоднокровно вбив голландець непокірного слугу Хаббіда й, вочевидь, спричинився до загибелі Тітрадо. А поразки з Мартою аж ніяк не вибачить. Вб’є тебе, це точно, — говорив детектив так спокійно, наче розкладав на столі партію в покер, наперед знаючи, що Сем не вміє грати.

— Як ти гадаєш, Ероут приріже тебе ножем завтра, — навмисне зробив наголос на останньому слові, тим самим визначаючи межу життя малайця, — чи задушить своїми ручищами?

Сем упрівав, крутився дзигою і врешті-решт вискочив з будиночка, де винаймав квартиру приватний детектив, переконаний, що СЬОГОДНІ мусить зробити смертельний стрибок, бо…

— Так-так, той абориген нам зовсім непотрібний, — вкотре тарабанив Ероут.

— Так-так, завт ра все закінчиться і звичайно, бажано без свідків, — відрубав голос, що належав Камінскі.

Сем прикипів до замкової щілини, ще більшу дірку викручував поглядом вибалушеного ока, яке від люті довго не кліпало, виставляючи замість ключа обведене червоним сніжнобіле очне яблуко з чорною пронизливою зіницею.

Навіть почув, як у мозку вистрілило коротко і чітко: проти нього готується змова. Камінскі все-таки злигався з Ероутом. І поки Сем дибав через усе місто, випаровуючи сморідний піт, детектив спокійно сів у таксі і першим сповістив Ероута про завтрашні події. Вочевидь, вони уже домовилися про все і навіть вирішили його долю.

… той абориген нам непотрібний!..

Як тепер Сем картав себе, що довірився детективові. Він же знав, що білі люди підступні, до того ж, поруч завжди був такий негативний приклад Ероута…

Від хвилювання нирки знову заспазмували, самовільно, без застережень м’язів випускаючи краплинами сечу.

— Потерпи до завтра, — гугнявив п’яним язиком Камінскі.

— Окей! — заскрипів маленький ослінчик, на якому сидів Ероут. — Я знаю, де він ховає гроші від Даві, кві-і-і-ік….

При цьому Ероут засміявся гидким, з самого зловонного тельбуха, белькотним сміхом. Сем чув такий, коли голландець хизувався, як він холоднокровно встромив Тітового кріса в груди Хаббіда. Бо той став йому непотрібний! А тепер надходить черга Сема…

ЗАВТРА…

Сем ще довго тупцювався біля дверей, принюхувався до них, але нічого цікавого більше не почув. І коли в кімнаті засовалися стільці, Сем у два стрибки опинився у комірчині з усіляким господарським мотлохом. Там нарешті випустив рештки сечі у якийсь слоїк, автоматично видобув з правої кишені широких шорт пляшечку і проковтнув одну пігулку, решту заховав назад. Крутив пальцями флакончик у кишені і дивився крізь просверлені у дверях дірочки.

Спочатку до дверей запопадливо підбіг Бінгасар із своїм помічником і під руки вивели з номера п’яного до нестями Камінскі.

— Ще пляшку віскі в номер! — горланив навздогін Ероут.

— Дайте йому спокій! — белькотів Камінскі. — Не