Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

— Нехай собі хропе, кому він потрібний, — крізь зуби цідив Бінгасар, з усіх сил намагаючись підтримати безвольне тіло детектива.

— Цей вже відрубався, той теж ось-ось звалиться з ослінчика, — догідливо вторив прислужник.

Елтон Камінскі вів себе покірно, як в’ялений тунець, теліпався з опущеною головою між двома чоловіками.

… десь далеко гавкали пси і Сем розумів, що вони не підпускають чужого, бо ЗАХИЩАЮТЬ СВОЄ. Настав час і йому стати насторожі власного фетишу!

… я знаю, де він ховає гроші від Даві…

… Так-так, той абориген нам непотрібний…

Завтра українка потрапить до рук Даві і Сем стане НАРЕШТІ оракайя, якщо…

ЗАРАЗ ЗРОБИТЬ НЕОБХІДНИЙ КРОК!

Сем непомітно прослизнув коридором до кімнати Ероута і зовсім нечутно зайшов усередину. Той сидів на ослінчику біля низенького столика і виціджував у присадкувату склянку залишки віскі. Трусив квадратною пляшкою, повертав її і так, і сяк, але не міг видушити і краплини, — пляшка була порожньою.

Почувши, як скрипнула підлога, Ероут ліниво повернув голову, викарячився на Сема і втупився крізь нього п’яними очима.

— Це я, Сем, — зам’явся малаєць.

— А, це ти, цуценя, — відвернувся Ероут, пожбурив порожню пляшку під стіл і поліз до кишені.

— На, візьми гроші і принеси мені ще пляшку. Чуєш, цуценя!

Сем вишкірив зуби, у нього всередині завурчало.

… я знаю, де він ховає гроші від Даві…

… так-так, той абриген нам непотрібний…

Ероут зашпортався, не попадаючи рукою куди слід, а коли, нарешті, п’ятірня просунулася у напнутий під товстими стегнами проріз внутрішньої кишені та ніяк не хотіла рухатися, бо тепер у ній затиснуто в кулак гроші і вона стала круглою, як довбня, Сем стрибнув…

Так, як це робить скажений пес, кидаючись на приречену жертву. обхопив шию Ероута ззаду і почав з усієї сили стискати. Однак голландець вперся в підлогу і збирався підвестися з ослінчика разом з Семом на спині. І тоді Сем різко підставив праве коліно під ключиці, по центру хребта, та знайшовши точку опори, рвонув з усієї сили підборіддя Ероута до себе. Під руками щось сухо тріснуло. Він чекав цю команду, яка вистрілювала так само у його мозку, закликаючи до дії, а тепер цей сухий тріск сказав: окей, Семе, ти молодчина, більше тобі немає кого боятися, бо ніхто не знає, де ти ховаєш гроші від Даві.

Ероут із зламаним карком відразу обм’як і розлізло сповз на підлогу.

Це була остання ніч у бунгало. Хто знає, що попереду, коли випаде знову побути насамоті і ось так, як зараз, лежати, міцно притулившись один до одного. У такі хвилини Марта чулася дужою, мудрою по одній причині — в ній мілліардами невидимих ниток проростав її Майкл. Вона ще ніколи не відчувала і не мала такого всеохоплюючого раювання. Ніколи такий безмежний веселковий світ не звужувався до розмірів бунгало, в якому щодня, щоночі вибухало стільки сонць!

Десь на орбіті іншої планети, до якої ніхто навіть не збирається податися, бо там незатишно і почуваєшся злодієм, там віють вітри, перегортають попіл, з-під якого ледве-ледве проглядаються Іванові очі. Марта тепер сміливо може дивитися в них і байдуже, навіть зверхньо знизувати плечима: їй краденого не потрібно, у неї Є її щастя, ціле, не надкушене крадькома. Коли, бувало, хотіла милуватися сонцем, що сходило в душі, Іван накидав на нього темну хустку, аби ніхто не побачив окраєць украденого щастя. Чи тьохкало серце, коли думала про це? Тепер згадка про Івана озивалася звичайним електричним дзвінком, що висить на вхідних дверях кожної квартири. І не переймаєшся, що натиснувши гудзик з пронизливим дзвінком, не почуєш за дверима кроків. Там уже ніхто не живе…

Іноді робилося не по собі, коли думала про те, чи познайомилася б з Майклом, якби нормально долетіла до Мельбурна.

— Майкле, — дмухала в його заплющені очі, — скажи-но мені, ти б зі мною познайомився, якби не сталася ота навала і ми нормально долетіли до Мельбурна?

Майкл не розплющував очей. І Марта, навіть не сподіваючись на швидку відповідь, проводила пальцем по густій щетині брів, рівному носу, вустам з по-дитячому припіднятою верхньою губою. Щойно Марта дійшла пальцем до його вуст, як він відразу упіймав її за палець рівними, білими зубами. Майкл не палив, зате полюбляв жуйку із запахом кориці.

Він видобував її з кишені і завжди пропонував Марті маленькі червонясті зубочки. Але чомусь Марті вони не смакували, поки що вона дослідила, що це було едине, на що мали різні смаки.

Майкл поцілував її палець, котрий відразу помандрував далі, до роздвоєного з впадинкою підборіддя.

— Говори!

— Я такий класний контракт підписав, — так і не розплющував очей Майкл, — що шеф відразу б підвищив мені платню. Я тоді тільки про нових наших банківських клієнтів і думав… Правда, звернув увагу на чарівну панну з темнофіалковими очима. Правильніше, я спочатку побачив твої очі. Веселі. Знаєш, Марто, у моєї матері теж були темнофіалкові очі, але сумні.

Колись він розповість Марті про свою матір, але зараз готується сказати інше, і якщо бідверто, то трохи побоюється, що може почути на свою пропозицію занадто розсудливу відмову, на яку через залізні докази змушений буде погодитись. А йому так хочеться почути ствердну відповідь! Скільки збирався сказати, а два тижні минули так швидко, що не встиг зробити цього. Для нього час взагалі став відносним поняттям. Конкретність його виміру перестала відігравати бодай яку роль. А був ніч і день, сонце і вітер, злива і спека. Була, є і БУДЕ ЗАВЖДИ ПОРУЧ Марта. Це була