Лоуренс Максвелл Краус - Таємниці походження всесвіту

Оповідь, яку я розказав, не є вичерпною. Того, що ми не розуміємо, напевно значно більше, ніж зрозумілого. У процесі пошуку смислу наше розуміння реальності в міру розгортання цієї оповіді неодмінно зміниться. Я часто чую, що наука ніколи не зможе зробити того чи того. Можу сказати одне: доки не спробуємо, не дізнаємося.

За примхою долі я пишу ці заключні слова, сидячи за столом, за яким мій покійний друг та співучасник у битві проти міфів та забобонів Крістофер Гітченс написав свій шедевр «Бог не великий». Важко не відчути, як його присутність направляє мою руку, хоча я добре знаю, що він перший нагадав би мені, що всі ці відчуття виникають у мене в голові й не спричинені нічим більш космічно значущим. Проте назва його книги підкреслює, що людські оповіді, які він так палко любив та настільки блискуче описував, бліднуть порівняно з оповіддю, на відкриття якої спонукала нас сама природа. Так само людські оповіді про Бога бліднуть порівняно зі справжньою «найвидатнішою оповіддю з коли-небудь розказаних».

Урешті-решт ця оповідь не надає минулому якогось особливого значення. Ми можемо розмірковувати щодо обраного нами шляху й навіть оспівувати його, проте найбільше звільнення та найбільша розрада з наданих наукою випливають з її, мабуть, найголовнішого уроку: найкращі частини цієї оповіді ще тільки мають бути написані.

Така можливість, поза всяким сумнівом, робить космічну драму нашого існування вартою всього цього.

Цю книгу почасти написано з метою віддати належне всім тим, хто сприяв тому, що наше розуміння всесвіту досягло свого нинішнього рівня. Оскільки я прагнув точно й коректно викласти як науку, так і історію, після закінчення першого варіанта книги звернувся з проханнями допомогти мені з їх перевіркою до кількох своїх колег. У відповідь я мав коментарі, корисні поради й виправлення, тож хотів би подякувати Шелдону Ґлешоу та Воллі Ґілберту, а також Річарду Докінзу за їхні поради, і я особливо вдячний одному з моїх колег, якого дуже поважаю за його внески як дослідника та наукову чесність і який волів зберегти анонімність, за уважну вичитку рукопису та запропоновані численні виправлення. Поза наукою я звернувся за порадою щодо рукопису до свого друга та одного з найповажніших для мене письменників, який водночас є чудовим науковцем-любителем. Кормак МакКарті, який, на мою безмежну радість, зголосився вичитати видання в м’якій обкладинці моєї попередньої книги «Квантова людина» й цього разу ретельно вивчив кожну сторінку одержаного рукопису та надав коментарі й поради, аби, за його власними словами, «зробити книгу ідеальною». Я не ризикну вважати, що вона такою є, проте можу впевнено стверджувати, що завдяки його доброті, мудрості й таланту вона стала набагато кращою.

Цю книгу ніколи не було б написано, якби вибором видавця настільки майстерно не відав мій новий агент і давній друг Джон Брокман та його підлеглі; і, на превелике щастя, сталося так, що редактором цієї книги зголосилася бути редактор мого «Всесвіту з нічого» Лезлі Мередит з «Atria Books». Ми з Лезлі мало того що споріднені душею, так вона ще й стала чудовим тестовим слухачем для випробовування викладених у цій книзі ідей. Вона змусила мене чіткіше розписати різноманітні наукові викладки, які особисто я вважав достатньо зрозумілими й без того, та заохотила мене не відступати від моїх твердих переконань щодо необхідності дослідникам висловлюватися з приводу наукового безглуздя.

Зіткнувшись із трудомістким завданням дослідження розмаїття суттєвих редагувань в остаточній редакції, я був певен, що зможу розраховувати на безпеку, підтримку й усамітнення в будинку, що його збудувала моя чудова дружина Ненсі, яка рятувала й надихала мене більше разів, ніж можна полічити, і що моя пасербиця Сантал мовчки зноситиме звуки мого друкування в студії, розташованій якраз над її спальнею, що лунатимуть до пізньої ночі. Мої підлеглі з проекту «Origins», зокрема мій виконавчий директор та моя права рука Амелія Хіґґінс та моя давня виконавча помічниця з Університету штату Аризона Джессіка Страйкер підставили плечі й надали мені необхідні підтримку й час, коли мені доводилося скорочувати свій робочий день заради праці над книжкою. А мої друзі з Фініксу Томас Гулон та Петті Барнз, які заохотили мене до написання цієї та інших книжок, за численними сніданками дали відгуки на кілька презентацій, які я розробив у процесі написання книжки.

Нарешті, коли настав час для фінальних зусиль, моя подруга Керол Блу, удова Крістофера Гітченса, та її батько Едвін Блу запропонували мені скористатися будиночком для гостей, де Крістофер написав багато есе й книжок, зокрема чудову «Бог не великий». Я не уявляю собі місця для завершення книжки, яке б надихало більше, і можу лише сподіватися, що остаточна версія несе в собі хоча б дещицю красномовства, яким так славилися твори Крістофера.

Лоуренс М. Краусс є директором проекту «Origins» та професором-засновником відділення земних і космічних досліджень і фізичного факультету Університету штату Аризона. Краусс є всесвітньо відомим фізиком-теоретиком із широкими науковими інтересами, зокрема на стику фізики елементарних частинок і космології, де його дослідження стосуються виникнення всесвіту, природи темної матерії, загальної теорії відносності та нейтринної астрофізики. Він досліджував широкий спектр питань від природи зірок, що вибухають, до проблем виникнення всієї маси у всесвіті. Він є лауреатом численних міжнародних нагород як за наукові дослідження, так і за зусилля з покращення розуміння науки широким загалом. Краусс – єдиний фізик, який здобув найвищі нагороди всіх трьох американських фізичних товариств: Американського фізичного товариства, Американського інституту фізики та Американської асоціації викладачів фізики; крім того, 2012 року Національна наукова рада присудила йому престижну премію «За служіння суспільству» за його численні внески в державну освіту та покращення розуміння науки у всьому світі. Серед інших його нагород є премія «Roma» від міста Рим за 2013 рік та премія «Гуманіст року – 2015» від Американської гуманістичної асоціації.

Краусс є автором понад 300 наукових публікацій, а також численних популярних статей на тему науки й поточних подій. Він є коментатором та есеїстом для таких періодичних видань, як «New York Times» і «New Yorker» та регулярно з’являється на