Оксана Стефанівна Забужко - З мапи книг і людей [Збірка есеїстики]

написана піввіку тому, і закінчувалася XIX століттям… Іншої не маємо. І коли будемо мати — тепер уже невідомо.

Соломіїне XIX століття мало починатися Олексою Стороженком — чимось він її страшенно цікавив… Як перед тим, на різних етапах, — Кримський, і Кобилянська, і Євшан, і Домонтович, і Айрис Мердок, і Вільям Ґолдінґ, і лорд Байрон, і Сартр із Симоною де Бовуар… Легко уявляю, як вона зустрілася з ними всіма потойбіч, відразу ж зав'язавши, своїм звичаєм, жваву товариську розмову. І якщо правда, що душа й по смерті пошукує розуміння, то вони мали би їй зрадіти — навряд щоб багато їм стрічалось душ, котрі так щиро розуміли би їх заживоття. З нею їм пощастило.

Як пощастило всім, хто її знав і на чиїх життях назавжди збережеться світляний слід її присутности. Тільки такий людський заряд, в остаточному підсумку, й дає імпульс усякій літературі (Соля знала це, як ніхто інший!), — і він тепер, своєю чергою, знову стане — книжками, статтями, дослідженнями, цим разом уже про неї, — невпинний, вічний (поки ми ще люди!) колобіг слів, наш єдиний земний спосіб боротися із забуттям. Протистояти ентропії. Не вірити смерті.

Її смерті — не вірю: надто багато змінила Соля в цьому світі, надто щільна й тепла її присутність тут, де за п'ять років без неї, здається, не минуло й дня, щоб у розмовах — із дуже різними людьми! — не впало мимохідь: «це, як казала Соломія…», «це Соломіїна ідея», «ох, це б до Соломії за цим звернутися!», — так, ніби вона щойно була тут, тільки непомітно вислизнула за двері, і люди, спохопившись, озираються: та де ж вона, її ж так треба саме зараз, у цю хвилину?.. Із мертвими — «зовсім» мертвими — так не буває, мертвих, по упливі першого року, навіть найближчі родичі згадують інакше. (І ще — мертвих не бояться й не ненавидять так, як досі ненавидять її ті, хто при світлі її духа приречений мучитися власним нікчемством.)

…Простіше думати, що вона десь далеко, на котрійсь із зірок, дописує свою Головну Книгу. То байдуже, що ми ніколи не зможемо її прочитати. Все-таки ще нікому вовік не вдалось облічити, в якому часі й вимірі, в якому вигляді й якими несповідимими шляхами приходять на землю послання далеких зірок.

Вересень — жовтень 2005 року, Могакар, Іспанія

Примітки (до електронної версії)

Помилки набору, помічені та виправлені верстальником:

Стор. 75: …дистанційного «впізнавання» себе навзаєм двома великими (жіночами =>) жіночими душами і їхньої, дистанційно ж таки укладеної, «спілки проти світу»…

Стор. 122: …керує ними незагоджена потреба упевнитися в тому, що (прижите =>) прожите ними життя має сенс…

Стор. 247: Тому при всіх (скільки-небуть =>) скільки-небудь масштабних соціальних збуреннях він…

Стор. 353: …не зносила  не тільки прямої брехні, <…> а й просто «порожніх фраз», не забезпечених значенням, — умить (вилювлювала =>) виловлювала їх своїм філологічно загостреним слухом… 

Примечания

1

Уперше опубліковано в газеті «Столичные новости» в січні 2002 року.

2

Прим. 2012 року: Нині, прочитавши біографію А.А.Мілна (Ann Thwaite. A. A. Milne. His Life. London: Faber&Faber, 1990), схиляюся до думки, що то була таки легковажність: Мілн-старший сам чесно жив у «країні вічного дитинства», де «вміють гратися», і, будучи джентльменом старої складки, просто не міг собі уявити, які пастки наставляв на сина такою передчасною публічністю в світі масових технологій.

3

Передмова до книжки: Люіс Керрол. Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі. — K.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2001.

4

Уперше опубліковано в газеті «Столичные новости» в грудні 2003 року.

5

Уперше опубліковано в газеті «Столичные новости» в січні 2001 року.

6

Уперше опубліковано в газеті «Столичные новости» в листопаді 2001 року.

7

Передмова до книжки: Ігор Калинець. Зібрання творів: У 2 т. — Т.1: Пробуджена муза. — К.: Факт, 2004.

8

Уперше опубліковано в збірнику: Катерина Білокур: філософія мовчазного бунту. Наукові статті, есеї, культурологічні праці до 100-річчя і 110-річчя Катерини Білокур. — K.: Стилос, 2011.

9

Катерина Білокур. Я буду художником! Докум. оповідь у листах художниці, розвідках М. Кагарлицького. — K.: Спалах ЛТД, 1995.

10

Цит. за: Автобіографія Катерини Білокур, надіслана до Інституту мистецтвозавства, фольклору та етнографії 30.10.1947 р. // Там само. — С. 56.

11

Не ризикуючи вдаватися тут занадто глибоко у вікову психологію творчости, беру ці межі як найбільш культурно маркантні, освячені традицією: двадцять сім — улюблений вік романтиків (вік «смерти Шеллі» і зародження задуму «Фауста»), сорок два — «переломовий» вік для жінок-творців (вік смерти Джейн Остін і Лесі Українки — і вік одкровення Гільдеґарди Бінґенської, після якого вона стала найвидатнішою, перед Бахом, реформаторкою європейської музики). Більшість мистецьких надбань, що становлять золотий фонд європейської культури, створено людьми, які перебували саме в цьому віковому діапазоні. Чи так склалося з причин демографічних (через низьку, аж до новітнього часу, середню тривалість життя), а чи з тонших, психологічних, наразі неважливо, — важливо, що творчість К.Білокур цього, біологічно найпродуктивнішого, періоду, коли під нею воістину, як любив висловлюватися закоханий саме в такий жіночий тип молодий Т. Шевченко, «на сім сажень углиб земля горіла», в автентичному обсязі реставрувати вже ніколи не вийде, — як ніколи не побачимо її молодою красунею (а вона і в шістдесят, зношена й сплакана, вміла спалахувати сліпучою «Наталкою Полтавкою», то яка ж мала бути в тридцять?). У цьому сенсі вона таки мала що оплакувати, бо, крім неї самої, її справжній потенціал «кращих років» зостався нікому не видний. Навіть ті роботи — за свідченнями самовидців, шедеври, — які в 1940-х вийшли у світ, безслідно пропали вже з виставок (одинадцять полотен із Полтавського музею — з початком війни, два — з Паризької виставки 1957 року), і розшуками їх ніхто в нас досі всерйоз не займався.

12

Див.: Ю. Шевельов (Юрій Шерех). Я — мене — мені… (і довкруги): Спогади. В 2 т. — Харків — Нью-Йорк: Видання часопису «Березіль»; Вид-во М. П. Коць, 2001. — Т. 1. В Україні. — С. 42.

13

Автобіографія Катерини Білокур, надіслана до Інституту мистецтвозавства, фольклору та етнографії 30.10.1947 р. // Цит. зб. — С. 58.

14

Див.: Цит. зб. — С. 33.

15

Чи не першою «совєтологічною» студією, в якій це питання винесено на передній план як ключове для зрозуміння логіки функціонування радянської системи, є монографія колишнього московського кореспондента «Washington Post»