Ю. Несбе - Сніговик

– Тобто нічого серйознішого за револьвер у неї зараз нема?

Урьо здивовано похитав головою.

– Спасибі, – подякував Харрі й засунув патрони до чорної сумки поряд із зеленими циліндрами, котрі містили смердючий сльозогінний газ, такий само, як той, що був виготовлений Корсо та Стауттоном 1928 року.

Сержант помовчав і, тільки коли Холе розписався у відомості, пробурмотів:

– Приємних вихідних.

Харрі, обхопивши чорну сумку, сидів у приймальні Уллевольської лікарні. Солодкувато пахло спиртом, немічними старими та повільною смертю. Якась жінка з пацієнтів сиділа напроти й напружено дивилася в його бік, наче намагалася побачити того, кого там не було, – людину, з якою колись була знайома, коханого, який так і не повернувся, а може, сина.

Харрі зітхнув, подивився на годинник і уявив собі штурм поїзда в Хельсингборзі. Машиніст отримує наказ зі станції зупинити потяг за кілометр до платформи; озброєні поліцейські з собаками розтягуються ланцюгом; ретельний обшук у коридорах, купе, туалетах. Перелякані пасажири, які юрмляться біля вікон, дивляться на озброєних поліцейських – незвичне видовище на тлі вмиротвореного скандинавського пейзажу. Жінок просять показати документи, і вони тремтячими руками полізуть у свої сумочки. Широкоплечі поліцейські у нервовому очікуванні: мужні, розважливі, потім роздратовані, а коли з’ясується, що тієї, кого вони шукали, знайти не вдалося, – розчаровані. Врешті-решт, якщо вони не дурні та не ледарі, почується голосна лайка: вони знайдуть у мильниці одного з туалетів мобільний телефон Катрини Братт.

Перед Харрі виникло усміхнене обличчя:

– Він на вас чекає.

Харрі почвалав за клацанням сабо та енергійними стегнами в білих брюках. Жінка розчинила перед ним двері:

– Тільки недовго, будь ласка. Йому потрібен відпочинок.

Столе Еуне лежав в окремій палаті. Його зазвичай рожевощоке кругле обличчя було таке опухле та бліде, що майже зливалося з подушкою. Тонке, як у дитини, волосся впало на чоло. Чолу, між тим, було вже шістдесят. І якби не погляд – гострий та швидкий, Харрі подумав би, що перед ним – труп кращого психолога відділу вбивств та його, Харрі, лікаря душі.

– Боже милостивий, Харрі, – здивувався Столе Еуне. – Ти просто скелет. Хворієш, чи що?

Харрі довелося посміхнутися. Еуне, скорчивши гримасу, сів на ліжку.

– Вибач, що раніше не прийшов провідати. – Харрі гучно підсунув стілець до ліжка. – Я, розумієш… ці лікарні… Навіть не знаю…

– Лікарня пробуджує твої дитячі згадки про матір, усе гаразд.

– Як тут із тобою поводяться?

– Такі запитання ставлять, коли приходять провідати людину у в’язниці, а не в лікарні.

Харрі кивнув.

Столе Еуне зітхнув:

– Я знаю тебе надто добре, Харрі, і розумію, що це не візит чемності. Тебе явно щось непокоїть. Давай кажи.

– Облишмо. Я ж бачу: ти не в формі.

– Форма – поняття відносне. У деякому сенсі я в чудовій бойовій формі. Ти бачив би мене вчора. Тобто саме вчора був шанс, що ти не побачиш мене ніколи.

Харрі посміхнувся, не відводячи очей від рук.

– Йдеться про Сніговика? – запитав Еуне.

Харрі знову кивнув.

– Нарешті, – сказав Еуне. – Я тут помираю від нудьги. Розповідай.

Харрі набрав у легені повітря і почав розповідати про хід слідства, не забуваючи про додаткову інформацію та найважливіші деталі. Еуне разів зо два перервав його короткими запитаннями, а решту часу слухав мовчки з уважним та майже вдячним обличчям. Коли Харрі закінчив, було таке відчуття, що хворому стало краще, у нього з’явився рум’янець, та і на ліжку він сидів більш упевнено.

– Цікаво, – протягнув він. – Але якщо ти вже знаєш, хто злочинець, навіщо прийшов до мене?

– Вона божевільна, так?

– Людина, яка так чинить, безперечно, божевільна і може уникнути карного покарання.

– Я теж так думаю, але дечого таки не розумію, – сказав Харрі.

– Отакої! Та ти ж геній психіатрії. Я стільки років працюю, а до кінця так нічого і не зрозумів.

– Їй було всього дев’ятнадцять, коли вона вбила тих двох жінок у Бергені, а потім і Герта Рафто. Як сталося, що така психопатка пройшла всі тести в Поліцейській академії, а потім працювала в поліції стільки років – і за весь цей час її ніхто не розкусив?

– Хороше запитання. Напевне, вона – такий собі коктейль.

– «Коктейль»?

– Людина, в якій намішано багато всякого. Шизофренік, який чує голоси, але при цьому примудряється приховати свою дивакуватість від оточення. Роздвоєння особистості супроводжується нападами параної, які викривляють уявлення про те, в якій ситуації вона знаходиться і що треба зробити, щоб уникнути небезпеки. При цьому реальний світ уявляється у кращому разі додатком до цієї ситуації. Звірства та лють, про які ти казав, збігаються з малюнком суміжної особистості, яка, втім, цю лють може контролювати.

– Гм. Тобто ти теж до кінця не зрозумів, у чому суть, – підбив підсумок Харрі.

– І я про те саме! – Еуне розсміявся. Сміх перейшов у кашель. – Пробач, Харрі, – прохрипів він. – Ми, психологи, вибудували такі ясла, у яких наші корови не поміщаються. Ці психи – невдячні істоти, вони навіть не уявляють, скільки сил та часу ми витратили на наші дослідження!

– І ось іще що. Коли ми з нею знайшли тіло Герта Рафто, вона була по-справжньому перелякана. Я впевнений, що вона не удавала. Ознаки шоку були наявні: я світив їй ліхтариком прямо в очі, а очі так і залишалися розширеними.

– Отакої! А ось це цікаво. – Еуне сів вище. – А навіщо ти сунув їй ліхтарик в обличчя? Чи вже тоді її підозрював, так?

Харрі не відповів.

– Може, ти й маєш рацію, – сказав Еуне. – Вона могла не пам’ятати про вбивства. Ти ж сам розповідав, що вона на всю потугу брала участь у розслідуванні, не ухилялася. Можливо, в якийсь момент вона почала себе підозрювати та щосили намагалася з’ясувати істину. Що тобі відомо про сомнамбулізм та сновид?

– Ну, я знаю, що деякі ходять уві сні. Говорять уві сні. Їдять, одягаються, виходять на вулицю і навіть керують автомобілем.

– Точно. Диригент Гаррі Розенталь уві сні диригував симфонічним оркестром, до того ж проспівував усі партії інструментів. Було принаймні п’ять справ про вбивства, коли злочинця звільняли з тієї причини, що він був визнаний parasomniac, тобто діяв у стані сну. Один чоловік у Канаді вночі підвівся, одягнувся, сів у машину, проїхав дві милі, вбив тещу, з якою майже не спілкувався, задушив тестя, повернувся до себе та ліг спати. І його виправдали.

– Ти хочеш сказати, що вона могла вбивати уві сні? Як цей твій parasomniac?

– Це, звісно, спірний діагноз. Але ти уяви людину, яка час від часу діє у такому собі стані сну,